PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Гордість країни: успешную акробатку трагедия приковала к постели, но Алеся Павлишина поднялась

Вікна-Новини

Вікна 22:00

«Вікна» продолжают рассказывать о людях,
чьи жизни являются примером мужества, самоотверженности и жизнелюбия. Фонд Виктора Пинчука вместе со всеукраинской газетой «Факты» и телеканалом СТБ
организовывает десятую ежегодную премию «
Гордість країни».

Она была успешной
акробаткой. Хрупкая Алеся Павлишина, в способности которой никто не верил,
стала гордостью Украины. Но трагедия приковала девочку к постели. Она не могла
ходить и разговаривать. Но невероятная жажда жизни дала силы подняться.

Алеся Павлишина:

Ми зайшли у спортивну залу просто подивитися, я ще маленька була. Так багато
дітей було. Мені дуже сильно захотілося, але мене не хотіли брати. І щоб мене
взяли, я так злякалась, що на шпагат сіла, і мене зразу зачислили.


Тренеры
скептически относились к маленькой и хрупкой девочке. И 5-летняя Олеся
ежедневно доказывала им, что может выполнять все задачи. И уже через несколько
лет жажда победы дала результат.

Алеся Павлишина:

Постійно їздили на змагання, на кубки
України. Пам’ятаю, коли мені давали першу медаль, першу грамоту. Я дуже
хвилювалась, навіть валер’янку пила.

Мама Алеси:

Де навіть, яке свято у місті, на стадіоні
чи на площі центральній, то сусіди навіть йшли, бо треба ж на Олесю подивитись.

После
школы — работа в цирке. С ним она объездила полмира и уже в 17 была одна из
самых перспективных акробаток Украины. Однако очередное выступление моментально
перечеркнуло все мечты о спортивном будущем.

Алеся Павлишина:

В один день, як обачно, зібралась та й
пішла на роботу. Я робила елемент – сальто, і чомусь він (партнер) мене не
впіймав, я не розумію чого, і я впала з висоти 3 метра головою об бетон,
розбила голову. У мене тріщина в черепі була, і багато крові на арені. Мене
відразу в лікарню повезли, там мені сказали, якби ще пару хвилин — то не врятували
б.

Мама Алеси:

Я вірила, що завтра буде лучше… Вона ж
одужає. А завтра так само, післязавтра теж… Сказали, що з таким діагнозом не
виживають.

Через неделю Олеся
открыла глаза. Но это все, что она смогла. Тело парализовано. Речь отняло.
После нескольких операций она почувствовала ноги и руки. Родители забрали Алесю
домой, где заново учили ходить и разговаривать.

Алеся Павлишина:

Мені вже
книжку принесли, почала заново вчити букви.

Мама Алеси:

Вчились писати, з початку на розукрашках,
потім дитячі прописи.

Почти год
она была прикована к постели. Но как только сделала первый шаг — думала только
об одном.

Алеся Павлишина:

Я зразу же пішла в зал, зразу же, перші
дні я просто сиділа, дивилась, як діти займаються. Всі говорили, ти більше
нічого не зможеш, що не потрібно навіть пробувати, але мені якось — треба
встати, треба щось робити, я хочу, аби мною пишались. І мені хотілось доказати
собі і всім, що я зможу це зробити, що я маленька, але я все таки зможу!!!


За
несколько месяцев тренировок она поставила свой номер. И чтобы доказать всем,
что невозможное – возможно, решает пойти с ним на шоу «
Україна має
талант
».

После
участия в проекте Алеся пошла работать в цирковое шоу. Но она всегда стремилась
вспомнить как это — работать с партнером. На шоу в Марокко, она, наконец, нашла
его.

Алеся Павлишина:

Ми займалися, займалися, а потім у нас спалахнуло, якось почали разом вчити
англійську.


Мурад:

Мені дуже
сподобалась Олеся. Я закохався. Але вона дуже скоро поїхала. Я вирішив зробити
сюрприз для неї. Приїхати в Україну.

Алеся Павлишина:

Я почула стук у двері і побачила на
порозі його.


Мурад:

Я вирішив освідчитись Олесі, тут в Умані.
Я впевнений це та, з ким я хочу прожити все життя.

Алеся Павлишина:


У мене появився стимул іти далі і не зупинятись.