PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

200 км пішки: юнаки втекли від терористів

Вікна-Новини

Щодня по 50 кілометрів пішки. Так двоє хлопців тікали від сепаратистів, які намагалися їх завербувати до лав терористів.

“Коли стояли на набережній, йшов простий чоловік. До нього під’їхали з ДНР. Дають автомат і кажуть, щоб той ішов воювати. Коли він відмовився, йому просто запустили пулю в лоб і закинули в багажник,”- ділиться з журналістами програми “Вікна-Новини” біженець Віталій.

Тепер терористи за відмову воювати на їхньому боці вважають Віталія та його друга Валерія зрадниками. Хлопцям-сиротам погрожували розправою.

Тоді двоє побратимів наважилися тікати. Оскільки на дорогах були блок-пости, юнаки йшли подалі від траси.

Печать — Яндекс

Пройшли 200 кілометрів

Коли Віталій та Валера звернулись по допомогу до волонтерів– їм спочатку не повірили. Проте вже сьогодні бердянські самооборонці називають хлопців синами полку.

Тепер юнаків поселили в дитячому таборі. Вони переповідають, як виживали ці 4-ри дні в дорозі.

“Жарко було, хотілось води. Воду пили з потічків, які текли по каменях. Іноді їжу просили в людей,”- пригадує Віталій.

“Складали багато листків під голову та гілок вниз, щоб легше було спати. Проте ми майже не спали, бо було холодно,”- додає 17-річний хлопчина.

У дитячому таборі старший Віталій працює кухарем. Свою справу він знає, бо у свої 19-ть він уже закінчив кулінарне училище.

Валерія влаштували на навчання у місцевий коледж.