Володимира Бойка хотіли «купити» і зробити депутатом. Скільки пропонували, і чому відмовився?

Вікна-Новини

У ведучого програми «Вікна-новини» на СТБ чіткі неупереджені думки, холодний розум і гаряче серце – таке враження складається після спілкування з Володимиром Бойко. Його місія — розповідати глядачам підсумки дня о 22:00, доносити до людей правду життя, на яку  чекають мільйони.

Як залишатися об’єктивним? Чи має сенс війна на Сході? Як допомагає економічна освіта журналісту – читайте у нашому інтерв’ю.

Володимире, ви активно висловлюєте свою точку зору у соціальних мережах. Чи може журналіст, ведучий це робити, враховуючи об’єктивність і неупередженість?

Я думаю, ведучий є більш обмежений у цьому питанні, ніж журналіст. Чи маємо ми прагнути до об’єктивності? Маємо. Навіть у соціальних мережах я намагаюсь зважувати кожне слово таким чином, щоб мене не можна було звинуватити у суб’єктивності чи відстоюванні чиєїсь позиції — окрім позиції прагнення до істини, звісно (виключення — пости, які стосуються моїх близьких друзів в реальному житті, тут я дуууууже суб»єктивний.). Чи завжди виходить зважувати? Ні. Але я до цього прагну. Бо в іншому випадку, люди, які підписані на мою сторінку, можуть неправильно розуміти ту інформацію, яку я подаю потім в ефірі. Хоча моя аудиторія у соціальних мережах вимірюється тисячами людей, а у телебачення — мільйонами. Наразі це хоч і сильно взаємопов»язані канали, але неспівставні за впливом на громадську думку.

Хоча, мушу зауважити — часто звертаюся до друзів у соцмережах, щоб усвідомити суть деяких процесів чи просто почути іншу точку зору. Таке спонукання до дискусії провокує декого не відверто агресивні висловлювання чи зневажливе ставлення до опонентів. Особливо у час, коли суспільство надто поляризоване. До таких інцидентів ставлюся терпляче.

Глядачі вам пишуть щось у соціальних мережах?

Під час ефіру в мене завжди відкрита сторінка Інтерфаксу, Укр.нет, Уніан і Фейсбук, бо саме у ньому інколи важлива інформація з’являється швидше, ніж в інформагенціях. Інколи пишуть глядачі свої враження від сюжетів, наприклад: «Я плачу», «Як таке могло статися?», «Так не може бути» і тому подібне.

«Чи маємо ми прагнути до об’єктивності? Маємо»

«Чи маємо ми прагнути до об’єктивності? Маємо»

А буває критика?

Мій одногрупник Сашко критикує мене за краватки. Є одна, яку я часто надягаю, мені вона подобається, а йому – ні. Через неї, він мене часто повідомленнями «тролить» у Фейсбуці чи смсками.

Яке ваше враження від результатів парламентських виборів в Україні?

Вони були досить очікуваними. У Верховній Раді знову буде багато людей, які потрапили через недосконалість українського законодавства і неготовність суспільства вимагати від обранців звіту, відкритості, прозорості.

Ця Верховна Рада не є взірцем захисту народних та громадянських ідеалів. Будемо мати багато клопоту. І у журналістів буде багато роботи. Дай Боже, щоб там було все мирно і спокійно. З іншого боку дива трапляються, можливо саме так буде цього разу?

А те, що Схід знову обрав представників минулої влади, Вас не здивувало?

Погляньте, яку інформацію громадяни споживають, у регіональному розрізі — і ви також не здивуєтеся. Маю на увазі не тільки ЗМІ, а й загальне середовище. Все залежить від професії, від кола спілкування — інститутів, які є задані в конкретному регіоні. І влив на ці інститути у пересічного громадянина зазвичай є обмеженим. Відтак, політичний вибір не є наслідком тільки сьогоднішніх чи вчорашніх подій, як би ми голосно про них не говорили, як би нам не хотілося вихваляти тих політиків, яким ми глибоко в душі симпатизуємо. Це наслідок тих речей, які відбувались багато років, і навіть поколінь.

Те, що до Верховної Ради пройшли різні політичні сили – це добре. Навіщо взагалі потрібні депутати? Вони мають захищати інтереси людей, громад. Якщо люди поділяють погляди політичної сили, а ця політична сила не заборонена законом, — чи маю я право засуджувати їх за цей вибір? Ні, я такого права не маю! Навіть якщо я прихильний до іншої політсили.

В Україні, на жаль, нардепи захищають інтереси переважно юридичних осіб або самих себе. Є бізнес-інтереси – депутати працюють, немає інтересів – не працюють. Поки що, я не бачу підстав говорити, що  картина кардинально змінилася. Багато хто з представників нинішніх провладних сил, окрім назви політичної сили, майже нічим не відрізняються від «Опозиційного блоку».

Тобто, у вас немає ілюзії, що тепер все буде по-іншому?

Я активно брав участь у подіях 2004 року. Серед тих, хто відчував свідому потребу захистити вибір народу від фальсифікацій. Підкреслю — робив це за покликанням справедливості, а не за гроші чи обіцянки гучної політичної кар»єри. Тоді була студентська ейфорія, але водночас і чітке розуміння, яке не вивітрилося і до сьогодні — щось можна змінити в Україні, тільки якщо кожен робить фахово свою роботу. Тільки якщо кожен буде займатися своє справою на совість, в Україні буде фантастичний рівень життя, екологія, справедливе законодавство, соціальний захист.

З чого починати? З себе.

А ті, хто зараз пройшли до парламенту, займаються своєю справою?

Хто знає… Спілкуюся з небагатьма з них. Якщо говорити про колег, які обрали мандат… Як на мене, журналіст тим і цінний суспільству, що він є журналістом. Він завжди сам по собі у двобої за істину — як би пафосно це не звучало. Колеги ж перейшли барикади і стали з іншого боку протистояння. Якщо вони цього прагнули і для цього використовували свою журналістську діяльність — їхній вчинок зрозумілий. Якщо від їхніх здібностей закони стануть якіснішими, а права громадян більш захищеними — значить, вони опинилися на своєму місці. Судити остаточно сьогодні — зарано.

Виходить, козак Гаврилюк, теж буде займатися не свою справою у ВР? Про нього зараз дуже багато говорять…

Від коментарів щодо Гаврилюка я до останнього утримувався. Ситуація є очевидною, на перший погляд. Законотворчість вимагає розуміння базових закономірностей взаємодії суспільних інститутів. Так, це фантастично складна фраза… Поясню.

Сашко, який критикує мене за краватки, запросив на міжнародну конференцію, де говорили про розвиток транспорту в Києві. Кожен мав свою доповідь — хтось про велосипедний транспорт, хтось про тролейбусні перевезення, інший — про трамваї, ще інші — про гібридні автобуси, дешеві в обслуговуванні та екологічні. Але у залі не було відповідальних представників влади — ані міської, ані центральної. А саме ці люди, мали б системно підійти до вирішення транспортних потреб міста. З урахуванням зростаючого населення, нової забудови і т.д. Як можна розвивати транспорт міста, говорячи про окремі галузі, але не знаючи загальної транспортної системи міста? Виглядало, наче переливання з пустого в порожнє.

Так от, повертаючись до Гаврилюка, якщо в нього є системне мислення, то я обома руками «за», щоб він там був. Особисто з ним не знайомий і не підтримую тих звинувачень, які лунають в його бік.

Але я сказав, що ситуація є очевидною «на перший погляд». Бо — бути прорабом значить бути організатором. Організація — річ системна. Немає в мозку чіткого розуміння, як досягти цілі, і що для цього потрібно, — будинку не збудуєш. Гаврилюк будував. І от побачите — він нас іще здивує.

«Інколи потрібне перезавантаження, аби з тверезим розумом, на свіжу голову братись за інформацію»

«Інколи потрібне перезавантаження, аби з тверезим розумом, на свіжу голову братись за інформацію»

Ще одна гаряча тема – депутатська зарплатня. Що думаєте з приводу «бідних» народних обранців?

Не такі вони вже й бідні. Один гарний знайомий пропонував мені стати депутатом Київради на останніх виборах. Так і сказав: «Включу тебе до прохідної частини будь-якого із партійних списків. Матимеш кілька тисяч доларів щомісяця — незалежно, чи працюватиме міськрада, чи ні. Додатково матимеш за правильні голосування. Власне — правильні голосування це єдине, що мені від тебе потрібно. Ну, і поагітуєш трохи — ти ж людина впізнавана. А потім і депутатом Верховної Ради тебе зроблю». Чи була спокуса? Була. Ще й яка. Але зрештою — вирішив не загравати із совістю та законом. Краще я ще кілька років повинаймаю квартиру у Києві, і їздитиму у метрі та на маршрутках, аніж житиму в розкоші і не знатиму як дивитися в очі батькові, дружині, дитині і колегам.

Не думаю, що моя розповідь показова на 100% і стосується усіх без винятку народних обранців, які не мають власного бізнесу. Але як показує досвід багатьох — що вище по щаблях влади, то більші спокуси і менше шансів встояти.

Що ж до зарплатні обранцям, моя точка зору така: зарплатня депутата має бути прив’язана до середньої зарплати в ключових бюджетних галузях – в освіті, медицині і охороні правопорядку (обороні, державній безпеці, МНС тощо). Або рівною середній зарплатні, або в чіткій пропорції. Маємо середню зарплатню в цих галузях — будь ласка, народний обранцю, іди працюй на ці гроші. Якщо своєю роботою ти зробиш так, що об’єктивно зарплатня у цих галузях зросте, то ти і твої наступники отримуватимуть теж більше. Або — хочете отримувати багато, підвищуйте зарплатні. Людина яка лікує, вчить, захищає — повинна отримувати не менші гроші, ніж та, яка пише закони. Можливо, я зміню цю точку зору з часом, але наразі у мене такий підхід.

Має бути логіка у співвідношенні зарплатні нардепа і чиновника з доходами простих громадян. А зараз — яка логіка?

Враховуючи результати виборів, чи має сенс ця війна, яку й досі називають АТО? Чи має сенс смерть наших військових?

Ого! Питання про сенс. Тут у мене самого купа питань. Та ще й в контексті виборів.

Чи мали сенс тисячі біг-бордів по всій Україні з політичною рекламою на мільйони гривень — у той час, коли волонтери останні гроші віддають на теплий одяг бійцям, у бюджеті дірки? При чому йдеться про рекламу не представників «злочинної влади», а вже нинішньої.

Чи можна було обійтися взагалі без виборів? А комусь взяти на себе відповідальність і зекономити майже мільярд бюджетних гривень, які пішли на вибори? Особисто я не знаю правильну відповідь — але усі ці питання — це відповідь на Ваше питання про сенс.

Або ось така історія.

Ще коли почалися події в Криму, у березні, тато моєї доброї знайомої прийшов у військкомат (йому вже 52 роки) і сказав: «Я знаю військову справу, я здоровий, сильний, у мене є діти і онуки, якщо буде така потреба – ось мій номер, дзвоніть. Я розумію, що буде чужоземна агресія, але мені не шкода загинути за свою країну».

Йому ніхто не передзвонив. Потім пояснили — він «застарий». Таких як він багато. Про декого «Вікна» знімали сюжети. Є принципова різниця між тими чоловіками, які пройшли військову підготовку у радянські часи, коли Союз намагався бути готовим до бойових дій, і між цими бійцями, які служили за часів незалежної України. У 90-х тисячі копали городи командирам, у 2000-х цього стало менше, але якість підготовки страждала через брак фінансування і мети.

Чому досвідчених людей, попри їхнє бажання, вміння, готовність і розуміння того, з чим їм доведеться мати справу, не брали на передову у найвідповідальніший момент? І скільки молоді, яка ще життя не бачила — пішло і не повернулося. Вони ще самі діти, в кращому випадку — одружені. Чи має їхня загибель сенс?

Але ж вони не могли відмовитись.

Це парадокс того часу, в якому ми зараз опинилися. Мільйони були і подекуди лишаються заручниками одиниць, які часто-густо переслідують власні цілі, далекі від захисту держави і життя її громадян.

І ще кілька слів про сенс війни. Часто чую: війна потрібна політикам, бо народ гуртується проти ворога, а згуртованою країною легше керувати. Дехто каже: ця війна — взагалі шанс для населення стати народом, усвідомити свою національну приналежність і так далі…

Але водночас, не секрет, що комерційна сторона війни — стала сенсом для багатьох відомих політиків і бізнесменів. Коли найнеобхідніше для війська держава купує за завищеними цінами. Наприклад, бронежилети. «Вікна» розповідали, як у тендері на постачання бронежилетів перемогла пропозиція з ціною 18 тисяч гривень. Хоча була значно дешевша пропозиція. А мої особисті знайомі «контрабандисти» були готові завозити аналогічні бронежилети крупними партіями взагалі по 220 євро, це тоді трохи більше 4 000 грн. То ті, хто переконав купувати бронежилети по 18 тисяч — напевне бачать сенс війни для себе, чи не так? І чи зважують вони на шпальтах терезів: що дорожче — одне людське життя, чи можливість заробити удвічі більше? Але це на їхній совісті.

І чи є сенс у тому, що Україна фактично знаходиться у стані війни? Але юридично — ніякої війни, а відтак і ворога — немає. Світ запроваджує санкції проти Росії, а український уряд досі не оприлюднив переліку компаній, проти яких сама Україна запроваджує санкції. Ну, і останнє питання — який сенс у тому, що коли дві держави приховують від світу наявність між ними війни — на території однієї з держав, у Ліпецьку — працює завод, який досі належить компанії, яку зв»язують з президентом іншої держави? Імовірно, власник цей сенс бачить. Та як цей сенс пояснити батькам, дружинам і дітям загиблих на українському Сході?

Журналісти «Вікон» часто бувають у гарячих точках, опиняються в непростих ситуаціях. Як на це реагують колеги, родини? Були випадки коли вам погрожували?

Так, ми дуже переживаємо за них. Чого вартує пригода Дмитра Литвиненка, який пережив полон бойовиків! Останнім часом інколи погрожують нашим журналістам, які мають прямі ввімкнення зі Сходу. Мені особисто ніхто не погрожував.

Вас не тягне у «польову журналістику»?

Я працював «у полі» на Каналі новин «24». У «Вікнах» — у вільний від ефіру час, зробив лише два сюжети: один про сланцевий газ, інший з економічного форуму у Львові, ще 2011 року. Але нині у ньюзрумі і в студії я почуваюся більше на своєму місці, ніж «у полі». При цьому — вважаю свою роль ведучого вторинною, і менш значною, порівняно з роллю журналістів «Вікон». І постійно у них вчуся.

Економічна освіта вам допомагає у роботі?

Економічна освіта дає можливість бачити, як усе зв’язано у суспільстві — наче зсередини. Наприклад, розуміти, чому насправді стрибає курс долара, ростуть ціни на бензин і продукти. І — кому потрібно, щоб українці кожної зими боялися «газової війни» з РФ. Проте, траплялися моменти, коли я жалкував, що не маю журналістської освіти. Журфак вчить абетці: вести бази даних, працювати з контактами, проводити різні інтерв’ю, опрацьовувати інформацію. Я усе це опановував — набиваючи велетенські гулі на всіх місцях заразом.

В мене дружина має журналістську освіту, вона інколи жартує, що я забираю хліб у журналістів. Але коли я прийшов на третьому курсі КНЕУ ім. В.Гетьмана працювати у відділ газети «Бізнес», там  було 8 людей. І з них тільки двоє були професійними журналістами, але це аж ніяк не впливало на результативність відділу загалом і кожного «не-журналіста».

Ви хоч інколи відпочиваєте від новин?

Втома трапляється. Передусім, від потреби постійно аналізувати все, що відбувається, перевіряти джерела, ставити під сумнів майже все почути, прочитане, побачене. Але це плата за істину. За перемогу над чутками і провокаціями.

У вільний від роботи тиждень роблю невелику перерву на кілька днів — нічого не читаю, не дивлюсь, відпочиваю від новин. Інколи потрібне перезавантаження, аби з тверезим розумом, на свіжу голову братись за інформацію.

А свіжа голова потрібна щодня. Аби не пропускати в ефір хоча б такого… Влітку ми з колегами захистили ефір від відвертої провокації. У мережі інтернет з»явився ролик про начебто розстріл двох українських офіцерів на Донбасі. Про розстріл українських офіцерів йшлося в описі відео. По факту — на відео  темна кімната з невідомими людьми, невідомо хто стріляв, невідомо з чого і невідомо по кому. Вкінці хтось впав біля стіни. Але — судячи з відео, не можна було говорити напевно про жоден з фактів: ані про те, що розстріляли саме українських офіцерів; ані про те, що їх розстріляв відомий бойовик; ані про те, що мав місце розстріл узагалі!

Ми відмовилися показати це. Деякі інші канали — показали. Пізніше з»явилася інформація — то була провокація бойовиків, аби змусити українських силовиків до обміну «потрібними» полоненими. «Вікна» не підіграли бойовикам.

Каріна Кіщак

ПРИВЕТСТВУЕМ!
Пожалуйста, помогите нам улучшить СТБ -
поставьте 2 честных галочки

1.

2. Мне

Пожалуйста, заполните все поля