PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+DQoNCjwhLS1TdGlja3kgUmlnaHQtLT4NCg0KDQo8c3R5bGUgPg0KLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDsgfQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTM0MHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAxNjBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE2MjBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMzAwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KPC9zdHlsZT4NCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIC0tPg0KPGlucyBjbGFzcz0iYWRzYnlnb29nbGUgZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIiDQogICAgIHN0eWxlPSJkaXNwbGF5OmlubGluZS1ibG9jayINCiAgICAgZGF0YS1hZC1jbGllbnQ9ImNhLXB1Yi0yMDcwODkwMjU2MzM3NzY1Ig0KICAgICBkYXRhLWFkLXNsb3Q9IjMzNDA3NDk2ODMiPjwvaW5zPg0KPHNjcmlwdD4NCihhZHNieWdvb2dsZSA9IHdpbmRvdy5hZHNieWdvb2dsZXx8IFtdKS5wdXNoKHt9KTsNCjwvc2NyaXB0Pg==
Брат за брата: боєць пожертвував собою |Відео новини України

Брат за брата: боєць пожертвував собою

Вікна-Новини

До військових шпиталів сотнями звозять жертв так званого перемир’я: і мирних мешканців, і українських військовиків. Лише до дніпропетровської лікарні Мечникова, яка приймає найтяжчих поранених, з 15-го лютого привезли понад 40 бійців.

Лікарі розповідають про бійця батальйону «Донбас» Андрія Іванова. Першого ж дня перемир’я його скалічили терористи. Ворожий снаряд відірвав йому руку.

Це трапилося в бою під Широкиним, на Луганщині. Колона бійців прямувала на підмогу, дорогу вкрив густий туман і на в’їзді у селище бійці наштовхнулися на укріплення бойовиків.

У тому бойовищі Андрій не розгубився. Як міг, так і витягав бійців з-під обстрілу, і Віталій – один серед них. Хлопець їхав у БТРі, який першим зазнав удару бойовиків.

Шансів вижити у панцернику майже не було, — зізнається боєць. Двох побратимів розстріляли на місці, п‘ятьох поранили. Віталій вистрибнув з понівеченої броні, та побіг шукати укриття.

«Снайпер убив мого товариша, який поруч сидів і я вистрибнув, а до селища метрів 100 було, і поле, і один стовп стояв на трасі. Я за нього сховався, і туди лупили кулемети, РПГ, снайпера. Я скрутився, і осколки потрапляли в руку. Стовп впав, і Святослав прийшов мені на допомогу!»- ділиться з журналістами програми «Вікна-Новини» боєць батальйону «Донбас» Віталій.

Святослав — це позивний Андрія Іванова. Під кулями снайпера він відтягнув Віталія у безпечне місце.

«У мене дитина буде — я назву його на честь його імені. Я йому так вдячний!»- наполягає врятований боєць.

Щодня Віталій заходить до реанімації навідати свого рятівника. Тепер Андрій звикає носити годинника на правиці, бо лівої руки у бійця більше немає.

Таких як Андрій і Віталій, жертв так званого перемир’я, у тутешній лікарні вже понад чотири десятки. Аби врятувати бійців хірурги понад сім годин провели в операційних. Але зараз життю солдатів вже нічого не загрожує.

Андрій усміхається та жартує, мовляв одна рука, аби кинути гранату у ворога, у нього ще є. Найближчі місяці чоловік пробуде у лікарні. Однак вже тепер думає, як повернутися на передову.