PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
Голосування у Слов’янську: як змінилося місто |Відео новини України

Голосування у Слов’янську: як змінилося місто

Вікна-Новини

Слов’янськ — місто, що стало першим та найбільшим центром сепаратизму. Місто, захоплення якого російські пропагандисти вважали символічним. Місто, яке ось уже кілька місяців звільнене, але ще й досі не відновлене.

Сюди і досі можна дістатися, лише пройшовши перевірку на кількох блокпостах.

Тепер в місті — купа державних прапорів, щотижня — автопробіги з жовто-блакитними стягами, тут дають пенсії, тут працюють банки, тут тепер не стріляють.

Перші вибори після обстрілів та бойових дій — і перша перевірка: наскільки змінилися мешканці Слов’янська після того, що їм довелося пережити. Після того, як побачили дві реальності: під час окупації та після неї.

Катерина та Марія. Ці дівчата зі студентського братства. Ввечері напередодні виборів вони влаштували чергову акцію, були так само, як і під час виборів, із прапорами. За прапор та “Слава Україні!” їх побили.

Юрієві, голова виборчої комісії. Ще два місяці тому був у складі одного зі штурмових батальйонів. Став добровольцем, а сам місцевий, слов’янський.

Пішов щойно місто звільнили, бо всі 66 днів бойових дій бачив усе на власні очі, нікуди не виїжджав.

“Я сам ось прекрасно пам’ятаю це 5 липня. От дивився на цих людей, звичайних людей, жителів Слов’янська, які вийшли з підвалів, з бомбосховищ повилазили, я думав, що щось зміниться, щось поміняється. Але я дивлюся, Слов’янськ не змінюється. Навіть зараз є люди, які кажуть, як вони їх називають, “наші повернуться, наші повернуться,”- розказує Юрій.

Ірина Чемсак. Її кабінет тепер на першому поверсі мерії. Вона голова окружної виборчої комісії №47. На увесь уже100-тисячний Слов’янськ – лише один округ.

Й за два дні до виборів у місті змінили голову окружкому, секретаря та системного адміністратора. 16 з 18 членів комісії мають луганську прописку, втім, таких замін Чемсак не коментує.

Дорога життя — це фонд належить кандидатові Солоду, сьогодні, у день виборів, працює його агітаційний соціальний магазин.

Товар відпускають лише з паспортом, усі дані про покупців записуються. У магазині товари на гривню дешевші, ніж всюди. Така агітація не є підкупом, тут придратися ні до чого.

Юрій Солод. Саме він, кандидат від «Опозиційного блоку», за попередніми результатами, набирає найбільше голосів у Слов’янську.

Королевич, так тут називають Солода, він чоловік Наталі Королевської. Найбільша боротьба розгорнулася саме між ним та Рибачуком – екс-мером, що головував до Штепи.

Тобто, обидвоє фаворитів насправді з минулого, пояснює нам відомий блогер й тутешній журналіст, «Голосу Слов’янска» Віталій Савченко.

Ірина Довгань, донеччанка, прив’язана до стовпа через підтримку українських військовиків, для слов’янців так і не стала героїнею. Якихось три-чотири сотні голосів проти кількох тисяч за Солода й його соціальний магазин.

Клавдія Ісаївна, їй 89. Старенька пережила вже три війни: у Вітчизняній втратила батька та брата, у Грозному, звідки тікала до Слов’янська — снарядом біля під’їзду вбило її чоловіка. І зараз бабуся без будинку.

Сьогодні вона стоїть біля розбомбленої п’ятиповерхівки й голосувати не хоче. Бо розуміє, що стара гвардія, хоч і привела до Слов’янська війну, та нова – не виконала обіцяного.