PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
Во время АТО убито более 30 террористов – Аваков |Відео новини України

Во время АТО убито более 30 террористов – Аваков

Вікна-Новини

Вікна 22:00

30 терористів біля Слов’янська знищено. Десятки поранено. Про це звітує міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. На сході триває антитерористична операція. Подекуди чути канонади. Під обстріл потрапила й знімальна група «Вікон». Куля влучила у машину.

Учора правоохоронці розповіли про свої жертви — це шестеро бійців. А сьогодні про свої втрати говорили терористи. Ігор Стрілков заявив російським журналістам, у нього п’ятеро вбитих, двоє з них — досвідчені командири груп.

Українські силовики твердять — терористи сильно занизили свої втрати. Убитих не менше від трьох десятків. Їх швидко закопують, аби ніхто не бачив — то не слов’яни, а люди чеченської зовнішності. Про це сьогодні на закритому засіданні Ради говорив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Сепаратисти ж переконують — тут б’ються місцеві.

Про втрати серед цивільних досі не повідомляли. На зафільмованому очевидцями відео — місцеві в районі боїв. Як вони там опинилися, чому не ховаються, незважаючи на всі заклики сидіти вдома — загадка.

У військово-медичному клінічному центрі Північного регіону, у Харкові, зараз знаходяться близько 30 поранених у боях під Слов’янськом та у самому Слов’янську. Здебільшого, це вогнепальні ураження рук або ніг.

Також в реанімаційному відділенні зараз знаходиться пілот одного зі збитих гелікоптерів, Євген Краснокутський. Його життю вже нічого не загрожує, втім, він — під охороною, бо його родина вже отримує погрози.

Олександрові — 45, він доброволець, сам прийшов до військкомату, коли вояки сусідньої держави з’явилися в Криму. Охороняв блокпости на Дніпропетровщині, а потім їхній батальйон відправили до місцевості між Слов’янськом та Краматорськом. І вже за добу чоловік опинився у шпиталі. Їхнє завдання було дати українським БТРам пройти блокпост ополченців.

«Когда мы освобождали, чтобы колонна выехала, вот, меня подстрелили — из толпы, «мирных жителей», как они себя называют, получил пулевое сквозное ранение».

Поверх політравми забитий пораненими бійцями: десантники, солдати Нацгвардії, але переважно — працівники СБУ, альфівці, розвідники — ті, хто йшов у перших лавах. Медики кажуть, за останні 20 років мали у шпиталі всього лише 6 випадків вогнепальних поранень.

За одну лише минулу ніч після вчорашнього бою біля Слов’янська туди доправили 15-х бійців. За мирного часу, скаржиться провідний травматолог, це цифри, що шокують їх, досвідчених військових медиків. Уже другу добу Олександр Бородай та його колеги — без сну. Рятувати доводиться не лише бійців, а й власних колег, що надавали допомогу в польових умовах.

«Наш фельдшер, який знаходився там, в мобільній групі, отримав поранення. Він був поранений тоді, коли були підбиті перші два гелікоптери. Він вилетів з мобільною групою на ще одному гелікоптері, котрий також був обстріляний бронебійними кулями, одна з куль влучила йому в плече та пошкодила стопу», — розповів керівник клініки ушкоджень військово-медичного центру Олександр Бородай.

У те, що  по той бік барикад діють прості, мирні місцеві мешканці,  у палатах військового шпиталю, не вірить ніхто. Відсотків 10, не більше, запевняють. Хлопці-СБУшники, що їм заборонено давати інтерв’ю, поза камерою кажуть: діють не просто спецпризначенці, а чоловіки з бойовим досвідом. До того ж, озброєні тим, чого мирні мешканці ані купити, ані дістати не можуть назагал.

«Я видел там и чеченцев, и видел ребят, которые действительно военных, переодетых, естественно, в гражданских. Так что я не скажу, что сопротивления не будет. Но я вам скажу, смысл в чем. Они наемники. Всего лишь навсего».

Він, міцний 45-річний чоловік, колишній військовик, про ту добу біля Слов’янська спокійно згадувати не може. Свого простреленого пальця — і пораненням не вважає, бо під час тієї стрілянини вони втратили кількох хлопців-десантників.

«Двоих они убили… Я просто этого парнишку… (плачет) его прям ноги разорвало, они как тряпки были, я просто когда машину уже вторую… начали, чтоб второй БТР прошел, я этого парнишку просто убирал, чтоб его сохранить хотя бы… (плачет)».

Олександрова операція — вже позаду, прострелена кістка болить, але лікарі обіцяли скоро виписати. Тепер він має право на відпустку — для реабілітації, як і всі, хто сьогодні опинився у шпиталі. Втім, більшість чоловіків від відпусток відмовляються й мають наміри повернутися до товаришів.

«Я думаю, что пару-тройку дней, и я стану опять в строй, и как бы… — Планируете возвращаться? — Я не планирую, я до конца буду идти. Почему, потому что то, что я видел под Славянском, это… это… — За вот этот Донбас они борются? — Извините, я сам с Донбасса, Луганская область, город Ровеньки, то, что я видел там — это не Донбасс, это вообще непонятная какая-то…махновщина».

Оскільки біля Слов’янська сьогодні відносно спокійно, я дещо змінив дислокацію свою. Річ у тім, що сепаратисти днями поїхали Донеччиною й агітували голів місцевих рад проводити референдум. Тих, хто відмовляється, примушують писати заяви на звільнення. Як сепаратисти проїздять через кільце правоохоронців і армії — не зрозуміло. Втім далеко не всі погоджуються.