PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

У Боярці 10 сімей живуть у покинутій лазні, чекаючи на квартири

Вікна-Новини

Вікна 18:00

Бульдозер зрівняв
їхній будинок із землею простісінько в них перед очима. Після того
десятеро сімей тулиться в покинутій лазні й господарчій будові. І
роками чекають на обіцяні квартири від забудовників. Дмитро Литвиненко
– далі.

Пані Валентина живе
в лазні. Тут шалена вологість – тож як тільки сходить сонце, в неї
велике просушування.


Валентина Корольова, пенсіонерка:

Геть
усе поцвіло. І мебель цвіте, і все цвіте. Я два дня тому сушила, туди
носиш, назад носиш…

Колись у неї було
дві кімнати, кухня і навіть свій садочок. Але землю з будинком віддали
під забудову.

П’ять років тому
вони билися за свій будинок. Він стояв на в’їзді до Києва, і міська
влада дозволила замість нього зводити небосяга. А людей
відселити.

Штурмувати мешканців
прийшли молодики в шоломах із ломами. Представники компанії-забудовниці
«Дніпровське коло» пояснили: це допомога тим, хто має важкі
валізи.

Жителям
запропонували єдиний варіант: будівельник має певні приміщення – лазню.
Там треба перечекати півтора року. А як виросте нова будівля – всі
дістануть там квартири.

Усі десять
родин-переселенців у лазню не влізли – бо там тільки шість душових. Щоб
розмістити всіх у дворі, побудували прихисток. Тут у кімнаті – 3х4
метри – мешкає Марина з татом, мамою та двома дітьми.

Раніше Марина
мешкала в трикімнатній квартирі. В ній виходила заміж. Ось щасливі
наречені збираються до церкви.

З чоловіком Марина
досі живе добре, але в різних хатах. Великого ліжка тут нема де
поставити – тож чоловік мешкає у своїх батьків.

Марина Халько, мешканка лазні:


Нема
можливості йому тут проживати, може, і хотів би, але залишилось тільки
кровать по центру кімнати поставити. Хіба в дитячий краватці з
дитиною.

У сусідній кімнаті є
канапа – тут сплять дві сестри Марини, а в куточку за дверима –
племінник, хворий на ДЦП. Марина пояснює, чому погодилася на
переїзд.

Марина Халько, мешканка лазні:

Мер
сказав, що ми підпишемо договір і отримає квартири, що нас ніхто не
буде кидати. Побудують – отримаємо квартири…

Боярський міський
голова справді радив людям переїхати.

Тарас Добрівський, боярський міський голова:

У той
момент складна була ситуація, прийшлось її влаштовувати, але тиснути на
людей приймати рішення… Говорити, що хтось умовляв – не з тої сторони
іде, треба забезпечити людей квартирами…

Міський очільник
каже: будинок, де обіцяли людям квартири, досі не готовий. Тож казати,
що людей ошукали, ще зарано. Ось та сама висотка, на місці старих
хатів. Готова на 98%, залишилося запустити підойми.

В Інтернеті вони
знайшли оголошення про продаж їхніх квартир. «Вікна» телефонують
керівникові компанії-забудовниці. Той відсилає ображених до суду.
Пояснює: квартири відселенцям хотів подарувати. Так написано в
договорі. Але потім передумав, бо йому – скрута. Каже, має на це право
за законом.

Стаття 724 Цивільного кодексу України:


Дарувальник має право відмовитися від передання дарунка у
майбутньому, якщо після укладання договору його істотний стан суттєво
погіршився.

Пані Валентина не
знається на цивільному праві, але добре розуміє: її та ще 10 родин
просто ошукали.