Гордість країни: успішну акробатку трагедія прикувала до ліжка, але Олеся Павлішина піднялася

Вікна-Новини

Вікна 18:00

«Вікна» продовжують розповідати про людей, чиї життя є взірцем мужності,
самовідданості й життєлюбства. Фонд Віктора Пінчука разом зі всеукраїнською
газетою «Факти» й телеканалом СТБ організовує десяту щорічну премію «Гордість
країни».

Вона була успішною акробаткою. Тендітна Олеся Павлішина, у здібності якої ніхто
не вірив, стала гордістю України. Але трагедія прикувала дівчинку до ліжка.
Вона не могла ходити й розмовляти. Та неймовірна жага до життя дала сили
піднятись.

Олеся Павлішина:

Ми зайшли у спортивну залу просто подивитися, я ще маленька була. Так багато
дітей було. Мені дуже сильно захотілося, але мене не хотіли брати. І щоб мене
взяли, я так злякалась, що на шпагат сіла, і мене зразу зачислили.


Тренери скептично ставились до маленької та тендітної
дівчинки. Та 5-річна Олеся щодня доводила їм, що може виконувати усі завдання.
І вже за кілька років жага до перемоги дала результат.

Олеся Павлішина:

Постійно їздили на змагання, на кубки
України. Пам’ятаю, коли мені давали першу медаль, першу грамоту. Я дуже
хвилювалась, навіть валер’янку пила.

Мама Олесі:

Де навіть, яке свято у місті, на стадіоні
чи на площі центральній, то сусіди навіть йшли, бо треба ж на Олесю подивитись.

Після школи – робота у цирку. З ним вона об’їздила півсвіту
і вже у 17 була одна з найперспективніших акробаток України. Однак черговий
виступ вмить перекреслив усі мрії про спортивне майбутнє.

Олеся Павлішина:

В один день, як обачно, зібралась та й
пішла на роботу. Я робила елемент – сальто, і чомусь він (партнер) мене не
впіймав, я не розумію чого, і я впала з висоти 3 метра головою об бетон,
розбила голову. У мене тріщина в черепі була, і багато крові на арені. Мене
відразу в лікарню повезли, там мені сказали, якби ще пару хвилин – то не
врятували б.

Мама Олесі:

Я вірила, що завтра буде лучше… Вона ж
одужає. А завтра так само, післязавтра теж… Сказали, що з таким діагнозом не
виживають.

За тиждень Олеся відкрила очі. Але це все, що вона змогла. Тіло паралізоване.
Мову відняло. Після кількох операцій вона відчула ноги і руки. Батьки забрали
Олесю додому, де наново вчили ходити та розмовляти.

Олеся Павлішина:

Мені вже
книжку принесли, почала заново вчити букви.

Мама Олесі:

Вчились писати, з початку на розукрашках,
потім дитячі прописи.

Майже рік вона була прикутою до ліжка. Та щойно зробила
перший крок – думала лише про одне.

Олеся Павлішина:

Я зразу же пішла в зал, зразу же, перші
дні я просто сиділа, дивилась, як діти займаються. Всі говорили, ти більше
нічого не зможеш, що не потрібно навіть пробувати, але мені якось – треба
встати, треба щось робити, я хочу, аби мною пишались. І мені хотілось доказати
собі і всім, що я зможу це зробити, що я маленька, але я все таки зможу!!!


За кілька місяців тренувань вона поставила власний номер.
І аби довести усім, що неможливе – можливо, вирішує піти з ним на шоу «Україна
має талант».

Після участі у проекті Олеся пішла працювати у циркове
шоу. Та вона завжди прагнула згадати як це – працювати із партнером. На шоу у
Марокко, вона нарешті знайшла його.

Олеся Павлішина:

Ми займалися, займалися, а потім у нас спалахнуло, якось почали разом вчити
англійську.


Мурад:

Мені дуже
сподобалась Олеся. Я закохався. Але вона дуже скоро поїхала. Я вирішив зробити
сюрприз для неї. Приїхати в Україну.

Олеся Павлішина:

Я почула стук у двері і побачила на
порозі його.


Мурад:

Я вирішив освідчитись Олесі, тут в Умані.
Я впевнений це та, з ким я хочу прожити все життя.

Олеся Павлішина:


У мене появився стимул іти далі і не
зупинятись.