PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
Шестеро дітей живуть самі, бо батькам потрібно бути за кордоном | Вікна-Новини
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Шестеро дітей живуть самі, бо батькам потрібно бути за кордоном

Вікна-Новини

Вікна 22:00


4 місяці тому від них поїхали тато з мамою. Шестеро дітей залишились жити самі.
Бо у тата рак, його лікують за кордоном. І мама має бути поруч. А вони мають
підтримати.

Мами й тата Андрійко не бачив уже чотири місяці. З
дитсадка його з сестрою забирають брати. Сьогодні черга старшого – Олексія.

Чому тато не повертається від лікаря, Андрійко поки що не розуміє. Не втямки
йому, чому мама залишила їх і поїхала за тисячі кілометрів.

У київський квартирі вже майже чотири місяці живе п’ятеро братів і сестра.
Старший Олексій готує вечерю.

Роботу відкладено. Батьки вийшли на зв’язок. Вони в
Бельгії. Повернулися з лікарні.

У Володимира Тимощука рак крови. З ним він живе 9 років. Чотири рази ставили
термінальний стан, останню стадію. Після неї тільки смерть. Лікарі нічого не
розуміли. Він жив і мав надію.

Бельгійські вчені запропонували взяти участь в
експериментальній програмі. Він погодився і поїхав. Дружина поїхала з ним,
чоловікові потрібна підтримка.

Відео «Вікна» фільмували півроку тому. Володимир був у Києві. Гуляв із дітьми
парком. І розповідав, як йому дев’ять років тому лікар сказав – житимеш півтора
року, якщо продаси квартиру і машину. Або півроку, якщо не продаси. Він не
повірив. І почалися дива.

Володимир Тимощук, хворий на рак:

Хімія, яку приймав, таблетована і уколи настільки
токсичні, що не можна було мати дітей. Але в 2006-му році народилася Тетянка
перша донечка. І в 2009-му Андрійко – старшенький синочок.

Був успішним підприємцем, після хвороби кинув. Читав
лекції в церкві. Вчив людей вірити. Вірив і сам, у те, що потрібен своїм дітям.
Не може від них піти.

Володимир Тимощук, хворий на рак:

Часто підходять і говорять: тато, я хочу,
щоб ти виздоровив, я молюся, щоб ти виздоровив, я знаю, що Господь найбільше
вислуховує молитви малих…

Сьогодні для дітей добра новина
– за місяць можливо приїде. Питає, що привезти. Дітям час повернутися до справ.
Микола вже прибрав.


Тарас каже йому – час сісти до уроків. Тараса тут слухають.

Доки діти заклопотані, Володимир розповідає, що вже скоро потрібне буде
пересадження кісткового мозку. Треба збирати гроші. Вони з дружиною вірять, що доброчинці
встигнуть зібрати потрібну суму.

Перед сном діти ще раз збираються біля комп’ютера. Тетянка має почитати мамі. І
сказати, що молитиметься за тата. Вірять у повне одужання.