Гордість країни: пірати залишили його вмирати на судні, але він вижив заради сім’ї

Вікна-Новини

Вікна 18:00

«Вікна» продовжують розповідати про людей, чиї життя є
взірцем мужності, самовідданості й життєлюбства. Фонд Віктора Пінчука разом
зі всеукраїнською газетою «Факти» й телеканалом СТБ організовує десяту щорічну
премію «Гордість країни».

Ця історія сталася у водах Атлантики. Пірати взяли на абордаж корабель. Вантаж
їх не цікавив. Вони полювали на людей. Полонили всіх членів екіпажу і лиш
одного не взяли з собою, бо думали, що помре.

При захопленні судна пірати поранили другого помічника
капітана. Це Олександр Чумаков – наш земляк. Українця лишили помирати на судні.
Він кілька днів пробув наодинці зі смертю. Та знайшов у собі сили стати на ноги
і впоратися з нереальним завданням – самотужки довести корабель до порту.


Щодня Данило приходить на Севастопольську набережну, щоби
написати листа. Він пише татові, який вже кілька тижнів не відповідає. Зазвичай
відповідь надходить блискавично. Та нині вже 10-те послання в нікуди. Ввечері
тато подзвонив.

Данило, син моряка:

Мама ответила, я слышал, что отец ей говорил. Он думал,
что это конец для него и он позвонил, чтобы попрощаться.

Олександр Чумаков, перший помічник
капітана:


В сторону нас двигались две
скоростные лодки, на которых были вооруженные люди, и они нас очень быстро
достаточно догоняли. Я позвонил обратно на мостик, сказал, что это пираты, что
нам предстоит ожидать нападения.

Серьезность намерений была понятна, когда только начались
выстрели, причем стреляли они явно на поражение.

Півтори години судно «Полонія» перебуває під шквальним вогнем. Кулі пробивають
усе на шляху. Тікати нема куди.

Олександр Чумаков, перший помічник
капітана:


Весь экипаж уже был на мостике, к тому
времени сопротивляться было уже бесполезно.

Піратів не цікавить судно – вони припливли по екіпаж. 12-х заручників виводять
на корму та починають вантажити в човни. Олександр сідати відмовляється.
Натомість чує постріл.

Олександр Чумаков, перший помічник
капітана:

Он в упор стрелял. Эти бешеные глаза я запомню надолго.

Нападники розуміють – поранений заручник їм ні до чого,
вирішують добити.

Олександр Чумаков, перший помічник
капітана:

Пират направил мне в голову дуло автомата
и попытался нажать на спусковой крючок, в этот момент выстрела не прозвучало,
произошла у него осечка. Я понял, что это единственный шанс, надо бежать.

Однак зробивши кілька кроків, втрачає свідомість. Пірати
вважають, що Олександр мертвий – забирають заручників та тікають. За кілька
годин поранений у ногу та живіт чоловік опритомнює. Розуміє – тепер він з
кораблем сам на сам.

Олександр Чумаков, перший помічник
капітана:

Я звонил тогда жене, просто обрисовал в двух словах
ситуацию, сказал, что так и так, попрощался.

Данило, син
моряка:

Он прекрасно понимал то, что нужен своей семье и что он просто так не сдастся.

Судно треба доправити в безпечну зону, розбійники бо
можуть повернутися. Напівпритомний він повзає між капітанським містком та
машинним відділенням. Те, що зазвичай роблять 9-ро людей, йому доводиться
робити самотужки.

Олександр Чумаков, перший помічник
капітана:

Я разбирался на ходу, смотрел всю
литературу, которая есть на судне. Пришлось спускаться вниз, разбираться, что к
чему, перезапускать дизельные генераторы.

За 2 доби скривавлений Олександр спромагається на
неможливе – доправляє вантажне судно до берегів Нігерії. В лікарні він буде не
довго, адже вдома чекає син.

Данило, син
моряка:

Когда я буду взрослым, я расскажу своим детям о том подвиге, который
совершил мой отец, и я думаю, они тоже им будут очень гордиться.

ВІТАННЯ!
Будь ласка, допоможіть нам покращити СТБ -
поставте 2 чесних галочки:

1.

2. Мені

Будь-ласка, заповніть всі поля