PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
Лікарняні клоуни влаштували сміхотерапію діткам, хворим на рак | Вікна-Новини
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Лікарняні клоуни влаштували сміхотерапію діткам, хворим на рак

Вікна-Новини

Вікна 18:00

Вони рік училися
фокусів і жартів, і все задля того, аби допомогти діткам, хворим на рак. Аби
вони хоч на мить забули про свою недугу, звичайні люди перевдягаються у клоунів
і роблять свято там, де його нема. З дитячого відділку інституту раку
повернувся Дмитро Литвиненко.

У кімнату зайшли
менеджери та студенти, вчителі та психологи. А вийдуть клоуни. Перед початком
вистави обробляють руки та взуття антисептиком. Бо їх глядач часто не має
імунітету.

Рік навчання. І
тепер настав час практики. Вони всі досвідчені волонтери, збирали гроші хворим
на рак. Але тепер задача ще складніша. Зробити так, щоб хвора дитина забула про
хворобу. І була щасливою.

Дівчинка так і не засміялася. Клоуни розуміють – вона на активній хіміотерапії.
Тромбоцити вбиті, кров не згортається. Болить все. Досвідчений Бім знає, щоб
насмішити таку дитину, йому потрібен помічник. Донор тромбоцитів. Щодня.

Бім, лікарняний клоун:

Оце клоун говорить, але треба донори. І донори
треба завжди. Надо група 1,2, 3, 4, уже клоуни здають кров.
Вобще

непорядок.

Сам Бім п’ять разів здавав кров. Будь-який волонтер має бути до того готовим.
Клоун Асісяй – топ менеджер компанії, що продає побутову техніку. Це його
перший вихід. І він знає перше правило: дитина – твій господар. Їй можна все.
Бо місяцями діти тут роблять те, що кажуть лікарі. Їм потрібен відпочинок.

Асісяй, лікарняний клоун:

Им каждый
день, кушай, ешь, пей, спать. Единственные, кто ничего не заставляет делать
ребенка, это мы. Он управляет нами, он главный, мы ему повинуемся…

Марічка в інституті раку половину життя. Три роки, з шести. Має залізний
авторитет в палаті. Клоуни її називають королевою.

Василь Карпач, батько:

Это уже третий у нее рецидив. Прошли две
трансплантации костного мозга и трансплантация подсадки стволовых клеток. Собираем
деньги на Германию в клинику, оно стоит 147 тысяч евро. Все, что Украина может
сделать, она уже сделала.

Три роки їй постійно вводять важкі хімікати, опромінюють, у неї багато разів
випадали та відростали знов брові та вії. Їй було боляче, і вона не розуміла,
чому з нею все це роблять. Але на годину тільки її слово закон. Клоуни кажуть, все
через магічну рідину, що капають дівчині.

Психолог Наталя дивиться зі сторони. І розуміє, що роблять волонтери. Навколо
дітей постійно речі, які у них пов’язані з болем. Крапельниці, шприці, милиці.
А клоуни всі ці предмети роблять магічними. І дуже цікавими.

Волонтери розійшлись по палатах, їх вчитель, перший лікарняний клоун України
іде до особливого пацієнта. Софійка з Рівного, там живе і працює Бім. Їх перша
зустріч в Рівному була невдалою, дівчинка не йшла на контакт, плакала, але
тепер чекає свого Біма, який її ніколи не залишить.