«Вікна» провели експеримент на українських дорогах

Вікна-Новини

Вікна 22:00

Водії беруть на таран українські шляхи. Тим часом, Укравтодор звітує, що
полагодили 98 відсотків доріг. Залатати лишилося два. «Вікна» вдалися до свого
експерименту. Вирішили перевірити стан доріг і проїхати, не збавляючи
швидкості. Чи вціліла машина, та чи надовго вистачило водія – бачив Борис
Сачалко. 

На авантюру
погодився водій Анатолій. Нині він усміхається, бо не знає, що на нього очікує.
Для чистоти експерименту перед поїздкою заїжджаємо на СТО.

Там авто крутять,
перевіряють і висновують: воно – справне. Протягом перших 120 км їдемо
львівською трасою. Її до Євро-2012 будували німці з турками. Тут відчуття, що
ми – в Європі. Хибне враження зникає, щойно з цієї траси з’їхали вбік. Це –
дорога Житомир – Вінниця. Її нині називають серед найгірших в Україні.

Водій Анатолій починає крутити кермо. Ледве роз’їжджається з зустрічними
машинами, ледве не вилітає в кювет.

І отак – сотню кілометрів. Якоїсь миті, коли емоції в машині зашкалили, ми
вирішили далі не легковажити ні життям, ні машиною. Й повернули на іншу трасу.
Здавалося – нас уже нічим не злякати.

Борис Сачалко, журналіст:

Це одна із найбільших автотрас, яка поєднує Житомирську
і Хмельницьку область. Хоча автотрасою це назвати неможливо. Крізь убитий вщент
асфальт та провидняються камінці, якими була вимощена ця дорога ще років 100
тому. Їхати прямо цією дорогою неможливо, а тому водії нарізають зігзаги між
ямами і навіть їдуть по полю, і власне роблять усе, аби 200 км цього шляху об’їхати.

Сергій не
об’їжджав – часу обмаль. Він на мить відволікся й нині міняє колесо.

Тут навіть об’їхати яму складно. Вибоїну одну за іншою наша машина минає, не
перевищуючи дозволеної швидкості.

Анатолій на машину встановлює маленьке запасне колесо. На заміненому колесі ми
проїжджаємо ще зо півсотні кілометрів, втрапляємо в іще зо півсотні ям і
виявляємо іще одну поламку.

Прислухаємося до стукоту й скреготу в машині й вирішуємо – до Києва уже не
їхати. У найближчому місті – Вінниці – ми заїжджаємо на СТО, де нам диктують, що
поламане.

700 кілометрів
їзди стало нам у 2 з половиною тисяч гривень. Найгірше – ці 700 кілометрів – не
єдине в Україні бездоріжжя. На всі погані шляхи нас просто не вистачило. Ще
колеса пробивають між Павлоградом та Донецьком, глушники відлітають між
Решитилівкою та Дніпропетровськом, підкидає машину між Білою Церквою й Уманню,
а дорогу між Одесою та Березівкою водії між собою називають «порцією екстриму».

Всі 7 сотень
кілометрів, на яких ми побачили аж три! ремонтні бригади, ми згадували
німецько-турецьку трасу Київ-Чоп, і мріяли, аби інші українські дороги хоча би
на половину були схожими на неї.