PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+DQoNCjwhLS1TdGlja3kgUmlnaHQtLT4NCg0KDQo8c3R5bGUgPg0KLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDsgfQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTM0MHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAxNjBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE2MjBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMzAwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KPC9zdHlsZT4NCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIC0tPg0KPGlucyBjbGFzcz0iYWRzYnlnb29nbGUgZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIiDQogICAgIHN0eWxlPSJkaXNwbGF5OmlubGluZS1ibG9jayINCiAgICAgZGF0YS1hZC1jbGllbnQ9ImNhLXB1Yi0yMDcwODkwMjU2MzM3NzY1Ig0KICAgICBkYXRhLWFkLXNsb3Q9IjMzNDA3NDk2ODMiPjwvaW5zPg0KPHNjcmlwdD4NCihhZHNieWdvb2dsZSA9IHdpbmRvdy5hZHNieWdvb2dsZXx8IFtdKS5wdXNoKHt9KTsNCjwvc2NyaXB0Pg==
Дніпропетровські студенти вирішили створити село з назвою «Стопудівка» | Вікна-Новини
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Дніпропетровські студенти вирішили створити село з назвою «Стопудівка»

Вікна-Новини

Вікна 22:00

«Стопудівка».
Населеного пункту з такою назвою поки нема на жодній мапі України. Проте,
незабаром він може стати справжньою метою для молоді. Бо відпочинок там буде
безоплатним.

Дніпропетровські
студенти вирішили вдихнути життя в покинуте село Ракове, облаштувати занедбані
господи і влаштувати на лоні природи табір для відпочинку. Вже збудували
концертну сцену та провели WI-FI. Стати мешканцем «Стопудівки» може будь-хто, головні
умови – весела вдача та працьовитість.

У селі три вулиці, сотня покинутих будинків і лише одна мешканка.

Валентина Косогір, раків’янка:

Молодьож повтікала, а старики повмирали. І все. І
нема села. Село – вимерло.

Валентина Іванівна в Раковому прожила все життя. Та з часом раки у річці, від яких
село назвали – вивелися, а односельці роз’їхалися.

Віднедавна Валентині Іванівні стало жити веселіше. Її село вподобала міська
молодіжна організація. Організував усіх – громадський активіст Дмитро Хозин.
Хлопець розповідає – народився і виріс у місті серед асфальту й бетону. Та нині
збагнув, що втомився від кам’яних джунглів. Знайшов однодумців і всі разом
рушили на природу.

Дмитро Хозин, волонтер:

Нам надоело быть в
городе, потому что там постоянно шумно, экология никакая, и мы решили найти
село, где можно отдыхать молодежью, причем культурно и творчески.

Волонтери заручилися дозволом сільради – і заходилися ремонтувати покинуті
будинки. Багато років в них ніхто не жив, доклали руку й злодюжки – в хатах
покрали навіть двері.

В будинку, який привели до ладу, вже є світло і вай-фай. Воду беруть із
свердловини, газ привозять із собою в балонах, аби готувати їжу. На обід –
суп-харчо, а ще варена картопля з салатом.

У покинуте село
студенти планують повернути життя. А занедбані хати – перетворити на
безоплатний табір відпочинку для молоді. Один з городів – виділили для
проведення концертів. Сцену вирішено звести біля колишньої повітки.

Катерина Сорокина, волонтерка:

Мне ценны не сколько эти работы, скажу честно, я от
природы ленива немножко, сколько ценно, что мы сели за одним большим столом,
все незнакомые люди, поболтали, поиграли на гитаре, пели песни, вот это само
общение. Напомнило старые добрые времена, я когда еще сюда ехала – мама
смеялась, мы в молодости так на картошку ездили.

Студенти поселенню навіть назву придумали – «Стопудівка». Мовляв, тут завжди і
усе – «сто пудів». А бабі Валі пообіцяли – її рідне село заживе новим життя.