PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
Після всіх перешкод врятувати 12-річного Віталіка є надія | Вікна-Новини
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Після всіх перешкод врятувати 12-річного Віталіка є надія

Вікна-Новини

Вікна 18:00

Його історія
зворушила всю країну. «Вікна» вже розповідали
про 12-річного Віталика. Він хворий на рак. Спершу рахунки, на які усім
миром збирали гроші на його лікування, обікрали. А коли Віталик мав летіти на
операцію за кордон – його з мамою не пустила на літак авіакомпанія. Та вони не
опустили рук. І таки долетіли до клініки в Італії. Коли горою батьки і тисячі
небайдужих українців – Юлія Янчар.

Він спакував
валізи і з мамою готується до вильоту в Італію. Цього він чекав цілий рік.
Половину дитинства 12-річний Віталик провів у лікарнях. Проблеми почались ще з
першого року життя – у нього виявили рідкісну генетичну хворобу – іхтіоз. У
нього мало не вся шкіра покрита наче лускою. Рік тому його майже вилікували від
шкірної хвороби, та виявили іншу ще гіршу недугу – рак крові, ще і рак
кісткового мозку.

Йому терміново потрібна пересадка кісткового мозку. За донора найкраще
підходять рідні. Коли батьки про це дізнались, вирішили Віталіку розповісти
правду. Валентина з чоловіком зізнались, що мріяли про дитину 19 років, але так і не змогли народити власну.
Його взяли з притулку – він сирота.

Валентина Злобенко,
мама Віталика:

Як він узнав, що він усиновлений, він ще лучше
начав до нас відноситься. Мамусік, моя мамочка, моя ріднесенька.

Батьки разом взялись боротися за нього. Надію на одужання дали у клініці в
Італії. Виставили рахунок – майже 120 тисяч євро. Там підшукали і донора. Та
такі кошти для батьків-пенсіонерів були не підйомними.

Валентина Злобенко, мама Віталика:

Я сначала була така засмучена – думала, що ми
ніколи, з села люди, ніколи ми не думали, що нашій дитині так бог почує і всі
люди почують, і нам будуть, і всі допомагати.

Гроші назбирали трохи більше ніж за два місяці. Небайдужі – надсилали хто
скільки міг.

Ірина Гоцул, директор Української біржі
благодійності:

Найменша пожертва це була одна гривня – це 1, 2,
5, 10 гривень. Великі пожертви були і тисяча гривень, і більше, навіть була
одна пожертва 30 тисяч гривень, коли людина бачила, що кошти потрібно
терміново.

Перед від’їздом Віталик заходить до рідної школи. Він прощається зі своїми
однокласниками і вчителями. На лікуванні він пробуде весь наступний навчальний
рік.

З дому їх проводжають батько, родичі і сусіди.

Італійський лікар Віталика показує «Вікнам» палату свого малого українського
пацієнта. Тут обговорюють і історію його хвороби. Показує найголовніше –
стовбурові клітини донорів. Для Віталика їх шукали по всьому світу. Знайшли в Німеччині
і в США.

Клаудіо Фавре, лікар Віталика:

Стовбурові клітини відповідають за будову
організму. Власне клітини донора мали б наново відбудувати уражений кістковий
мозок Віталія.

Лікар Клаудіо каже – це лікування потребує часу. Вони вже вилікували не одну
дитину з України. Тому зараз найголовніше – набратись терпіння.

Клаудіо Фавре, лікар Віталика:

Зараз ми будемо досліджувати стовбурові клітини
потенційних донорів. І на це піде 2-3 місяці. Згодом розпочнемо сам процес
терапії, де самі клітини приживатимуться у його організмі. На це піде десь 3-4
місяці. І вже опісля, якщо все піде добре, Віталік повернеться до України.

Віталик з мамою зараз проживають недалеко від клініки. Проживання для них
безкоштовне – такий подарунок зробила італійська асоціація батьків, чиї діти
теж хворіли на рак. Мама не стримує сліз, бо її син вперше за останній рік
постійно усміхається і обіцяє мамі, що одужає.

Віталик:

Я хочу вилікуватись і бути здоровим!

Валентина Злобенко,
мама Віталика:

Я дуже дякую всім людям, усій Україні і всім, хто не
був байдужим до моєї дитини. Я ж хочу, щоб він виздоровів, я є його так люблю.