Карпатські вівчарі вирушають високо в гори на 4 місяці

Вікна-Новини

Вікна 18:00

Десятки
кілометрів бездоріжжям, високо в гори – такий шлях щороку долають карпатські
вівчарі. Вони женуть овець на полонини. Повернуться додому аж через 4 місяці.
Пастухів проводжали й
наші кореспонденти. 

Ярослав Івенчук
вівчарує вже майже 10 років. Нині допомагає дружині поратися в господі, а вже
ввечері вирушить на довгих 4 місяці високо в гори. Каже, життя в Карпатах
важке, тому втриматися там може не кожен.

Ярослав Івенчук, вівчар:

Заходять дощі часом на тиждень, на дві неділі, на
місяць, то вівчарів провіряють до першого дощу. Якщо витримав тиждень, то в
нього вже зароджується такий полонинський дух і це вже в нього получається
хобі. Він без цього негоден.

Доки чоловіки на полонинах, дружинам вдома, окрім жіночої роботи, доводиться
виконувати й чоловічу. 

Оксана Івенчук, дружина вівчаря:

Звичайно важко, тому що є й господарство,
і діти, і робота і все потрібно робити самому, все на своїх плечах.

Та попри все Оксана відпускає чоловіка в гори.

Півсотні кілометрів бездоріжжя треба долати або пішки, або на конях, або на
спецтехніці. І ось вони в самому серці полонини. 

Іван Гончарук, журналіст:

Це приміщення гуцули називають стаєю саме тут
відбуваються найсокровенніші процеси, тут виготовляють сир, вурду та гуцульську
бринзу.

На виготовлення шматка сиру використовують близько 100 літрів молока. Аби
продукти виходили смачними та корисними, потрібно зовсім не багато.

Михайло Гевчук пас овець 21 рік, каже, нині молодь через важку працю йти на
полонину не хоче. 

Пан Михайло святкує свої проводи, як було заведено колись – у родинному колі.
Він награє на флоєрі – унікальному інструменті, яким володіють одиниці.
Насвистує мелодію, яку, йдучи на полонину, грав його батько. 

Здебільшого чабани з худобою вже на полонинах. Але сьогодні у гуцулів свято проводів
– Полонинська ватра. Танці, співи, гуляння,частування та безліч інших
розваг.