PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
На Полтавщині 67-річний фермер звів церкву, а священика немає | Вікна-Новини
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

На Полтавщині 67-річний фермер звів церкву, а священика немає

Вікна-Новини

Вікна 18:00

Він самотужки
звів церкву, а вона нікому не потрібна. На Полтавщині 67-річний фермер спорудив
храм. Та він у селі чи не єдиний його парафіянин. Він і староста, і касир, і
дзвонар. Сам дбає про церкву, бо ніхто не хоче бути там за священика.

Все життя на
тракторі, із косою та поряд з худобою. Пан Іван в селі Шеки – місцева
знаменитість. Фермера на прізвисько «поп» легко впізнати – завжди у повстянках
та із бородою. 5 років тому він самотужки збудував православну церкву. 

На підвіконні – свічки та гроші, на стелі – дошки, деякі ікони лежать на купі,
поряд жіночі хустки. Та головне – встановлені іконостас та вівтар. За престолом
нема нікого. 

Востаннє в дзвони били ще на Різдво, самі, священик втік з церкви понад
рік. 

Звести храм, де могла б молитися, пана Івана намовила віруюча дружина. Нині її
паралізувало. Найближча в окрузі церква є аж за півсотні кілометрів. Чоловік
здав розпайовані землі та ще у 2002-му почав будівництво. Грошей постійно не
вистачало, помічників не знаходилось та з божою поміччю справа рухалась. От
тільки нині, коли церква є, намолювати її нікому. 

Іван Гордієнко, мешканець с. Шеки:

Сейчас всі привикли до комфорту, до цього, до
сього, а воно ж у селі так не получається, удержиться тільки той священик, що
іскреннєй віри.

У єпархії про дідуся та порожній прихід знають. Однак зарадити нині не
можуть. 

Владика Федір, архієпископ Полтавський і
Кременчуцький:

Причина проста і банальна – село вимираюче, немає
роботи, священик елементарно не може вижити в селі, мова не йде про гроші, мова
йде проте, щоб вижити!

Півтисячна паства здавалося могла б утримати молоду священицьку родину. Однак
їм новозбудована церква – не церква. 

Донести позицію громади виходить єдина жіночка. На шиї – православний хрестик. «Вікнам»
пояснює – люди в церкву ходитимуть, лише тоді, якщо буде там священик від
Московського патріархату. До такого їздять у сусіднє село. 

У сільраді про холодну війну ворожих патріархатів – вперше чують. 

Хоч юридично Шеківський Свято-Миколаївський храм належить громаді, її
формальний власник непохитний. Нині він долає онкохворобу шлунку та заповідає –
коли помре, відправу за ним служитиме священик в рідній церкві.