На Венеціанській бієнале представили роботи 21 художника

Вікна-Новини

Вікна 22:00

На Венеційській бієнале
представляють роботи 21-го художника – номінантів і лауреатів Премії «Фьюче
Дженерейшн Арт Прайз», засновану Фондом Віктора Пінчука. У середньовічній
будівлі Венеції вони зазвучали по-новому.

Юлія Янчар, журналістка:

Над Гранд каналом український прапор. Це Палаццо
Конторіні Поліньяк – будівля 15 століття. Колись її малював сам Клод Моне, а
нині тут виставка однієї з офіційних програм венеційської бієнале – Future Generation
Art Prize.

На вході
старовинної будівлі гостей зустрічають українки зі своїм Євроремонтом. Цю
інсталяцію гурт мисткинь «РЕП» зробив спеціально для цих стін.

Леся Хоменко, учасниця артгурту Р.Е.П.:

Ця робота називається Євроремонт шляхом
покращення. І фактично ми бачимо, глядач, який занурюючись по коридору, не
бачить ніяких змін і ніякого покращення. Все рівномірно бутафорним. Ми
розглядаємо саме поняття євроремонт, як метафору змін нашого суспільства.

Поміж стін недоторканного середньовічного інтер’єру ще досі висять портрети
колишніх власників. Тут сучасні інсталяції – набувають геть іншого звучання.
Кожен з 21-го митця з 16 країн світу бачить свій шлях – як виявити себе.
Куратор виставки, яку торік восени показували в ПінчукАртЦентрі, каже, цей
простір – це для молоді щось нове.

Бйорн Гельдхоф, куратор виставки,
заступник арт-директора PinchukArtCentre:

Тут кожна кімната просякнута історією. Думаю, для
всякого митця це був своєрідний заклик знайти діалог з цим приміщенням і знайти
шлях, щоб їхні роботи доповнили їх, або стали викликом.

В одній із кімнат – жива інсталяція з перформансом з пікантним забарвленням.
Один герой у ліжку чекає партнера для дорослого фільму, інший герой режисер-італієць,
який повсякчас невдоволений.

Автор, китаєць Ян Ксин, дивиться й соромиться. А це сміття посеред кімнати –
інсталяція американки Ебігел Девіл. Це її бачення міста. У ньому навіть непотріб
стає мистецтвом.

Для видовищності
не пожалів хліба й українець Микита Кадан. Всі ці сотні буханців, у народі
«цеглин» – закуповували через російські магазини в Україні. Вже тут створював
такий собі «Мавзолей забезпечення» для бабусь. До кінця виставки в вересні –
хліб має ще й зацвісти.

Микита Кадан, український митець:

Пострадянський хліб пострадянських бідних людей.
Хліб буде протягом бієнале жити своїм життям. Руйнуватися, вкриватися
пліснявою, тобто. В нього свій ритм. Тут є тверда архітектурна конструкція.

Оглядаючи виставку, саме на радянському хлібі спинився віце-прем’єр-міністр
Костянтин Грищенко. Розуміє інсталяцію по-своєму.

Костянтин Грищенко, віце-прем’єр-міністр
України:

Пам’ятати яким воно було це минуле надзвичайно
важливо не для того, щоб на цьому зосереджуватись, а для того, щоб іти далі.

Найбільше уваги до цих портретів темношкірих людей. Всіх їх намалювала вона –
головна переможниця конкурсу «Фьюче Дженерейшн Арт Прайз».

Засновник премії Віктор Пінчук каже, після визнання в Україні – Лінет помітили
у світі.

Віктор Пінчук, меценат, засновник премії
Future Generation Art Prize, бізнесмен:

Она молодец, что интересно,
что ее номинировали на Тернер Прайз, и она из главных кандидатов, чтоб получить
главный приз для художников в Англии. Но мы были первыми, мы ее вначале
наградили, не зная, что будет, за нами уже идет Тернер Прайз. Если она его
получить – будет круто, но мы раньше. Украинцы молодцы. Мне вообще нравится,
что этот конкурс хоть и международный, глобальный, но под патронатом Украины.

Під враженням від міксу старовинного палацу й молодих митців і патрон премії.
Один із найдорожчих митців світу Демієн Хьорст. Він і собі згадав, як колись
виставлявся на венеційській бієнале.

Демієн Хьорст, патрон премії Future
Generation Art Prize:

В 90-х, коли я виставлявся зі своєю роботою на
Бієнале, як молодий митець, для мене це було жахливо. Тоді це була зовсім інша
Венеція. Таке враження що середньовіччя. Зараз все змінилося – зараз так багато
мистців, які роблять нове і не бояться.