PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+DQoNCjwhLS1TdGlja3kgUmlnaHQtLT4NCg0KDQo8c3R5bGUgPg0KLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDsgfQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTM0MHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAxNjBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE2MjBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMzAwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KPC9zdHlsZT4NCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIC0tPg0KPGlucyBjbGFzcz0iYWRzYnlnb29nbGUgZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIiDQogICAgIHN0eWxlPSJkaXNwbGF5OmlubGluZS1ibG9jayINCiAgICAgZGF0YS1hZC1jbGllbnQ9ImNhLXB1Yi0yMDcwODkwMjU2MzM3NzY1Ig0KICAgICBkYXRhLWFkLXNsb3Q9IjMzNDA3NDk2ODMiPjwvaW5zPg0KPHNjcmlwdD4NCihhZHNieWdvb2dsZSA9IHdpbmRvdy5hZHNieWdvb2dsZXx8IFtdKS5wdXNoKHt9KTsNCjwvc2NyaXB0Pg==
23-річний хлопець віддав життя, рятуючи кохану дівчину з води | Вікна-Новини - Part 129209
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

23-річний хлопець віддав життя, рятуючи кохану дівчину з води

Вікна-Новини

Вікна 22:00
Він віддав життя заради неї. Ця історія сталася на Київщині. 23-річний хлопець побачив, як потопає його дівчина. Він, не вміючи плавати, без вагань кинувся по неї. Та наблизитися до коханої не зміг через сильну течію. На допомогу кинулися й друзі. Вони витягли з води лише дівчину. Хлопця не встигли. Про мужній вчинок заради коханої – у сюжеті Ірини Заєць.
Йому було лише 23. Він закарбувався в пам’яті близьких – завжди усміхнений, безвідмовний та надійний. Школа, училище, університет, кілька місць роботи – та всюди друзі. Серед них Михайло й зустрів свою кохану. 
Ольга, наречена Михайла:
Вперше як ми познайомилися відчуття не було ніякого, тобто хлопець як хлопець, Міша, Міша, але через місяць я зрозуміла, що це моя людина, з якою я хочу бути до кінця свого життя і це перша людина, якій я щиро, відверто від усього серця змогла сказати: «Я тебе кохаю». До цього я ніколи нікому цих слів не говорила.
Він полонив її серце щирістю. Коло друзів, де познайомилися, швидко стало для цих двох завеликим. Мишко та Оля прагнули бути лише разом. 
Ольга, наречена Михайла:

Ми з ним прозустрічалися чотири місяці, але в мене таке відчуття, що я прожила з ним все життя.  Сім’ю хотіли створити, планували весілля, планували своє життя разом. Він дуже хотів, щоб була у нас двійня.
Того дня, що назавжди зруйнував їхні плани, вони зібралися з друзями на пікнік. Біля шлюзів на річці Трубіж . Сувора заборона купатися давно не спиняє місцевих. Стрибати з містка в небезпечну течію пішла й Оля. 
Ольга, наречена Михайла:
Я люблю воду, люблю купатися, але тоді в мене таке відчуття було, мене так вода до себе тягнула. Я пригнула і почала вже випливати. Але мене потягнуло назад. А коли я почала розуміти, що стається біда, я почала кричати. Коли я кричала: «Міша, Міша», то я побачила, як він до мене біг, він злякався, я побачила перелякане лице і він, не роздумуючи, одразу кинувся у воду. Хоча він не дуже вмів плавать та переборов свій страх і побіг рятувати мене.
Вже обоє почали кликати на допомогу. Та марно. Що потопають його друзі, не одразу збагнув і Василь.
Василь, товариш Михайла:
Я був біля автомобіля. Я сприйняв це як жарт. Вона в нас дівчина така жартівлива, ми завжди жартуємо. Коли я підійшов, то Міша був у метрі від цього водоспаду, Оля дальше від нього була так метрах у двох, я не довго думаючі, теж стрибнув сюди.
Вже у воді Василь згадав про мотузку в машині. Поки друзі, що лишилися на березі знайшли линву, проминуло чверть години. Першою люди витягли ледь притомну дівчину. Потім Василя. 

Василь, товариш Михайла:
Мені пощастило із-за того, що як трос кидали, просто під водою крюком по мені попало, що залишалось зробити, це зажати руки, час спливав, але його… вже не було кого рятувати.
Ольга, наречена Михайла:
Для мене був шок. Спочатку я лежала і не могла зробити ніякого руху. Я дивилася в одну точку. Я виню себе, що я туди пішла, і що все це трапилося. Якщо б не він, мене б можливо ніхто і не врятував, тому що він був перший, який кинувся воду, аби не він я думаю, я б тут зараз не стояла. Оце біля цієї фотографії кую день і ніч.
В тому, що сталося мати нікого не винуватить, бо певна – її син не міг вчинити інакше. 
Надія Гриценок, мати Михайла:
Якщо комусь нужна була якась помощь, він завжди не думуючи збирався і їхав, це завжди так. Я в церкві просила: «Синочок, скажи мені, як мені без тебе жить і що мені робити». Батюшка каже, що якщо одна людина, віддала життя за життя другої людини, то вона одразу попадає туда…у царство небесне.
Дівчину сина мати тепер має за рідну доньку і єдине про що прохає, аби та тепер її не лишала. 
Надія Гриценок, мати Михайла:
Я до неї кажу : «Олєчка, доця, я тебе прошу другої любові в мого сина вже не буде, ти остання любов моєї дитини, може в тебе життя зложиться, будуть дітки, але ти остання любов мого сина, я тебе завжди буду приймати, мої двері для тебе завжди відкриті».