PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

У Польщі на футбольних полях збираються заробляти гроші

Вікна-Новини

Вікна 22:00

Футбол минув, а проблеми щойно починаються. За рік після футбольного чемпіонату українські стадіони шукають, як заробити на життя. У Львові вже думають, а чи не знести збиткову Арену-Львів, бо стадіон починає «сипатися». А от в сусідній Польщі футбольні поля демонтувати не збираються. Спочатку там розплатяться за кредити, а потім хочуть заробляти гроші. Як саме – дізнавалася Ольга Семак. 
На вроцлавському стадіоні вони співають кричалку свого рідного познанського клубу. Себастіан з однокласниками до Вроцлава приїхав на екскурсію. Школярі переконані, після футбольного Євро їхня країна зажила по-новому.

Себастіян Ригельський, футбольний уболівальник:

Все змінилося після Євро, про Польщу дізналися по всіх усюдах. Раніше думали, що ми якийсь третій світ, біднота. Та люди до нас приїхали й побачили, що Польща класна й затишна.
Поки дітлахи тішаться, польські урядовці сушать голову: як жити та утримувати єврооб’єкти, а надто дорогі спортивні арени. Найбільших збитків нині завдає найдорожчий, побудований за півмільярда євро, Стадіон Народовий у Варшаві. 
Мачей Топольський, речник стадіону Народового у Варшаві:
Наші втрати тепер сягають 21-го мільйона злотих на рік. Натомість річний бюджет на утримання стадіону – це близько 3-3,5 мільйонів злотих на місяць. Від 2015 року плануємо заробляти самотужки.
Лиха слава наздогнала Народовий майже одразу після Євро. 
Рік тому на цьому стадіоні не «зібрала стадіону» сама Мадонна. Міністр спорту, яка опікується ареною, вирішила підтримати комерційний дух арени й надала на концерт мільйон 800 тисяч доларів. Квитки все одно не розкупили, а збитки від шоу склали мільйон 400 тисяч. Службове розслідування проти чиновниці триває. 
Єдина надія на комерційні фестивалі та ярмарки. Бо ж у футбол на цьому дорогому майданчику гратимуть лише під час найяскравіших фіналів ліги.
Ольга Семак, журналістка:

Під варшавським стадіоном побудовано цілу систему підживлення трави. Та ідею про власний газон довелося забути – невигідно. Дешевше під кожен окремий матч замовляти одноразове покриття.
А тут власний моріжок плекають цілий рік. А ще квитки на футбольні матчі для жінок удвічі дешевші, ніж чоловічі. Познанський стадіон – єдиний серед польських євро-арен, хто не отримує допомоги з міського бюджету. 
Ольга Семак, журналістка:

По закінченню футбольного Євра стадіон в Познані віддали приватній фірмі, яка опікується місцевим футбольним клубом «Лех-Познань». У такий спосіб чиновники позбулися клопоту, як завантажити стадіон та на чому тут заробляти.
Найскромніший та найдешевший – його звели за 175 мільйонів євро – тепер найокупніший. Тут також улаштовують ярмарки, водять екскурсії, годують у президентській ложі. Та головне: наступні 20 років – це домашня арена клубу «Лех». Про фінансові здобутки новий оператор стадіону – ані пари з вуст.

Лукаш Борович, речник познанського стадіону:

Вся фінансова інформація – то є таємниця нашого клубу. Та очевидно, що на цьому стадіоні можна заробляти. Принаймні провадити діяльність з нульовим балансом без збитків для власників.
Найбільша гордість й найбільший сум – так вроцлавські чиновники кажуть про власний стадіон. Позики на його будівництво місто повертатиме наступні 15 років. Й без щорічних міських дотацій арена не виживе.
Адам Буряк, речник вроцлавського стадіону:
Перші роки буде дуже складно. Знаємо з досвіду, нові стадіони починають самотужки заробляти на 4-5-рік існування. Інколи беремо якісь позики, які потім доведеться повернути. 
Як і Познань, Вроцлав також має міський клуб – «Шльонськ». Та віддати стадіон футбольній команді місто не може, через те, що громаді він належить лише на 49 відсотків. Мажоритарний акціонер «Шльонська» – польський мільярдер Зигмунт Солож. У мерії кажуть – залюбки продали б свою частку клубу, вкупі зі стадіоном, якомусь багатієві. Та купувати команди серед місцевих олігархів – немодно.