PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
До України доставили тіла альпіністів, загиблих у Пакистані | Вікна-Новини
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

До України доставили тіла альпіністів, загиблих у Пакистані

Вікна-Новини

Вікна 22:00

До України сьогодні вночі доставили тіла альпіністів, що загинули у Пакистані. Цим самим бортом повернулися на батьківщину їхні колеги, що вижили після нападу терористів. Нагадаємо, під час стрілянини в ущелині гір Нанга Парбат минулої неділі загинуло 11-ро людей – троє з них українці. 
Перша ночі. До приземлення літака ще півтори години, але тут, біля VIP-терміналу харківського аеропорту – вже кількадесят чоловік. Це альпіністи. Мовчки тиснуть одне одному руки, мовчки чекають. Ці міцні чоловіки, що звикли до нелюдських випробувань 40-градусним морозом та 8-тисячними висотами – сьогодні ховають від камер сльози. Своїх трьох друзів вони більше ніколи не побачать, похоронний кортеж проїде повз них, не зупиняючись. Чому сьогодні тут – кажуть, це – радше, для себе.

Олексій Макаров, альпініст:

Вы же понимаете…. Молчит. Ну, трудно сформулировать…. Человек вернулся – в таком состоянии, в таком виде, в виде тела… Приехали встретить… 
Влад Святаш, альпініст:

С Димой мы были на Эльбрусе, с Бодави – в Мексике, с Игорем – и в Непале, и в этом же Пакистане. Объяснить словами это трудно, но по-другому мы поступить просто не могли.
Ось, як усе починалося. Світлина зроблена перед початком підняття на Нанга Парбат. Тут – і Бодаві Кашаєв, і Дмитро Коняєв. У центрі – незмінний керівник, вже легенда українського альпінізму, 47-річний Ігор Свергун. У Пакистані він був не раз. 
Кадри в сюжеті ми фільмували рівно 6 років тому – харківські альпіністи тоді вирушали в чергову експедицію, саме до Пакистану.
Ігор Свергун, альпініст:
Ну, это считается очень серьезными вершинами, все эти вершины выше 8 тыс. метров, и взойти сразу на три как бы никому еще не удавалось.
Він завжди йшов останнім – таке правило. Аби підтримати кожного, й у разі потреби протягнути руку.
Чого зазвичай бояться рідні – що зійде снігова лавина, що не втримає кріплення, що раптом зламається спорядження. Не терористів.
Чорний військовий літак з прапором Пакистану – наче додає жалоби самим лише своїм виглядом. Три дерев’яні труни виносять разом українські та пакистанські військові. Поряд – вже чергують психологи. Раптом знадобиться комусь допомога. Трапом сходять вцілілі альпіністи – двоє харків’ян та четверо киян. Розповісти, чи справді перед стріляниною мешканців базового табору вмовляли прийняти іслам, чи це лише вигадка – вже не зможе ніхто. Терористи вбили всіх – живими лишилися тільки ті, хто був на той момент на 700 метрів вище.
Євген Чуканов, альпініст:
Выстрелов не было слышно, но какие-то характерные звуки похожие были, потому что думал, что может, камни падают, лавины. Но сейчас уже можно сказать, что да, слышал. 
Двоє киян і досі лишаються в Ісламабаді, бо спорядження альпіністам так і не повернули. На те, аби зібрати речі, не було часу, евакуювали терміново, двома гвинтокрилами – усіх, хто там був. Супроводжують літак представники пакистанського МЗС, кажуть: уся їхня країна шокована, просять вибачення й твердять: молитимуться за загиблими. 
Саїд Хан Момад, представник МЗС Пакистану:

Розумієте, тероризм не має віросповідання, тероризм не має національності, він може вдарити будь-де. У цій трагедії загинули також і двоє пакистанців, розумієте? Гори тут ні до чого. Люди в горах, вони дуже люблять природу, вони гарні, і ніхто навіть не міг подумати, що таке може трапитися в такій мирній місцині!
У Бодаві Кашаєва залишився дорослий син, у Дмитра Коняєва – 2-річна Маша та 7-річний Саша, осиротів і 13-річний Єгор Свергун. 
Марія Малевська, журналістка:
Після Пакистану харківські альпіністи збиралися на Кавказ. Жартують, хтось щороку 31 грудня ходить до лазні – вони усі разом щосерпня піднімаються на Ельбрус. І хоча колеги загиблих й досі не можуть прийти до тями – вже точно знають: за місяць піднімуться на вершину – вже без Ігора Свергуна, Дмитра Коняєва та Бодаві Кашаєва – але у пам’ять про загиблих друзів.