У Києві чоловік намагався вигнати матір з її квартири кулаками

Вікна-Новини

Вікна 22:00

Син пішов на рідну матір. У Києві стареньку жінку з її ж квартири – кулаками! – виселяють син із невісткою, які давно прописані в зовсім іншому помешканні. Два роки мама шукала захисту по судах. Та до своєї законної оселі потрапила, лише як втрутилася Юлія Янчар. 
Державні виконавці вже вп’яте не можуть виселити чоловіка з сім’єю з квартири, яка, за законом, належить його матері. Вже котрий раз той зустрічає їх разом із собакою.
З слів матері, все розпочалося з того, що вона вирішила з сином обмінятися квартирами. В цю, в якій прописано її з сестрою, заселився він із сім’єю, а в ту, де прописано сім’ю – заїхали сюди.
Обмін зробили за усною домовленістю – добровільно. Літня жінка відразу показує всі документи на квартиру – вона належить їй та її сестрі-інваліду. 
Любов Слепченко, власниця квартири:
Вот документи, и дарственна від чоловіка на мене його часть.
Коли ж сестра ще ходила, жінка погоджувалася, щоб жити там. Проте 4 роки тому сестра зламала стегно і стала лежачою. Жінка попросилася назад – помінятись із сином квартирами, аби жити разом. Ніякі варіанти їх не влаштовували, бо вони в цій зробили ремонт.
Любов Слепченко, власниця квартири:
Я сказала, или забирайте нас сюди у велику кімнату, или давайте жить вместе, или давайте продамо цю квартиру.  Вона сказала – ні, я з вами жить не буду. Єто дебіла, я лошадь. Я за вами ухаживать не буду. Я начала добиваться, щоб їх виселили.
Любов Василівна позивалася до суду. Всі інстанції – на її боці. Тепер вона майже два роки з рішенням судів на руках не може виселити сина з сім’єю з цієї квартири, щоб жили в іншій. Минулого тижня з державними виконавцями заледве вселилася в одну кімнату. Син, за її словами, її за це побив.

Любов Слепченко, власниця квартири:
Об стенку головою били. Невістка підскочила схватила, вот синяки пооставалися. Я визвала міліцію, бо мені не давали холодильник ставить, обірвали телефони. 
Жінка показує, за яких умов їй доводиться тут жити. Усі речі, які вдалося перевезти, ще навіть не розпаковані. У квартирі, хоч і зробили ремонт, показує, в яких умовах живуть із її внуком. Пил, недокурки, шерсть і залишки їжі собаки розкидано всюди. 
Любов Слепченко, власниця квартири:
Невозможно жить в таких умовах, я живу я концлагері, не вилажу зі своєї комнати. 
Зі слів матері, син ніде не працює. Завели собаку – через її шерсть бува навіть речей не видно. Дільничний викликає підмогу і працівників з центру ідентифікації тварин, аби ті забрали собаку. Держвиконавці пояснюють, чому так довго не могли виселити цю сім’ю з квартири Любові Йосипівни.
Олена Диких, головна державна виконавиця Деснянського району:
У нас був дільничий – ніхто нічого, він зсилався на те, що дитина тут ходить у школу. Написав пояснення, що після закінчення дитиною учбового року він добровільно виконає рішення суду. Але станом на сьогодні він навіть не збирається, як він і ніколи не збирався. 
Облогу кімнати зняла і невістка. Вона теж наполягає, що нікуди не підуть, бо тут живе і їхня дитина. Хоча всі вони прописані у своїй квартирі на Дарниці.
Все ж міліції з держвиконавцями таки вдалося жінку вмовити без застосування сили.
Собаку виводять з квартири тільки після попередження, що її заберуть до притулку. По неповнолітнього сина приходить інша бабуся. Жінка залишається для опису майна.
Викликали і майстра, аби поміняти замки в дверях.
Однак навіть після цього всього Любов Йосипівна і далі боїться, як їй жити далі.
Любов Слепченко, власниця квартири:
Я боюся тепер тут залишатися, тому що будуть в двері стукати. — Вони якщо в двері будуть стукати, викликайте міліцію. 
Після виселення перше за що візьметься господиня квартири – за капітальне прибирання. Любові Йосипівні доведеться таки відчинити двері синові з невісткою, аби ті забрали всі свої речі. Однак боїться, щоби квартири не захопили ще раз.