«Артек» допоміг повірити та втілити мрію дівчинки, яка втратила батьків

Вікна-Новини

Вікна 18:00

Їй було 9, коли вона втратила батьків. Аби заглушити біль, вона взялася за олівця. Минуло 7 років. І ось, 16-річна Сніжана Янченко з Дніпропетровщини стала найкращою художницею дитячого табору «Артек». Як мистецтво допомогло дівчинці здолати дитячі страхи – у нашому сюжеті. 
Після втрати батьків Сніжана опинилася в Дніпродзержинському інтернаті. Саме тамтешні педагоги запропонували своїй вихованеці взяти участь у фестивалі талановитих дітей-сиріт «Щасливі долоні», фінал якого щороку відбувається в «Артеку». Сніжана загорілася й почала боротися. Цьогоріч дівчина перемогла в усіх місцевих творчих конкурсах – їх було до десяти. Надіслала свою роботу на регіональний вибірний тур фестивалю «Щасливі долоні». Серед безлічі учасників – із Дніпропетровщини обрали її саму та запросили до «Артеку». 
«Артек», сяє дівчинка – це найкраще, що сталося в її житті. Вона і тут не випускає з рук олівця.
Христина Бакало, вожата:
Она каждую минутку просит – можно я пойду, порисую, можно я пойду, порисую? Она нарисовала очень красивую картину, хотя говорила – не хочу, не буду, но все-таки закончила свою работу, и очень красиво получилось.
Дівчина намалювала узбережжя «Артеку» в сонячний полудень – синє Чорне море, знамениті Адалари і Ведмідь-гору. Саме ця картина принесла їй перемогу на фестивалі в номінації «Живопис». Картини, намальовані в таборі, Сніжана хоче зберегти для себе.
Сніжана Янченко, художниця:
У меня легко идут эти рисунки. Прямо из души все выкладывается на листок. Хочется побыть здесь дольше, каждый день хочется рисовать что-то новое.
Тепер малюнки Сніжани – головна цінність Дніпродзержинської школи-інтернату, що на Дніпропетровщині. Тутешні вихователі стверджують – талант дівчини вони розгледіли не одразу. Дитина потрапила в інтернат після смерті батьків, повсякчас плакала і усього боялася. 
Ольга Товстуха, вихователька Дніпродзержинської школи-інтернату «Гармонія»:
Девочка очень зажатая, тихая, скромная, на контакт не шла, очень закрытая, скромная, всего боится. А потом заметили подружки, что она рисует эскизы одежды, обуви. И шепнули мне – Снежана умеет рисовать.
Сніжану почали ретельно навчати. Стверджують – зараз у неї ідеальна техніка Петриківського розпису, добре вдаються пейзажі, та найбільше дівчина полюбляє експерименти у живописі. Не зважаючи на такі рідкісні дані, цього літа художниця вступила до Дніпродзержинського металургійного коледжу, що неподалік від інтернату. 
Наталя Семенюк, заступник директора Дніпродзержинської школи-інтернату «Гармонія»:
Їй хочеться бути поки що тут, це як маленька дитина,доросла маленька дитина, вона ще не уявляє який цей світ величезний, як зробити перший крок.
Але друзі Христини впевнені, що покликання Сніжани – зовсім не металургія. Кажуть – окрім малювання, у неї ще багато інших, не менш яскравих талантів.

Марина Брезницька, подруга:
Вона не тільки художниця, вона ще і досить гарний перукар. Зачіски від неї славляться по всьому «Лісному». 
Сама Сніжана каже – їй подобається і професія перукаря і дизайнера. Запевняє – її друга освіта обов’язково буде так чи інакше пов’язана з мистецтвом. Але над усе вона хоче малювати.
Сніжана Янченко, художниця:
Я бы хотела получить художественное образование, чтобы мои картины выставляли на выставку, чтобы их все видели, чтобы знаменитой стала.
Багато разів у своєму житті Сніжана чула, що мрії збуваються. Її запевняли у цьому і друзі, і вчителі. Але тільки тут, у кримській країні дитинства, вона насправді в це повірила.