PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
На Дніпропетровщині соцслужби розлучили рідних брата і сестру | Вікна-Новини
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

На Дніпропетровщині соцслужби розлучили рідних брата і сестру

Вікна-Новини

Вікна 22:00

Вона була йому за маму, годувала його та ховала від п’яних батьків. Та з її Костика зробили Константино Джовані й віддали до Італії. На Дніпропетровщині соціальні служби розлучили рідних брата й сестру. Дівчина вже кілька років шукає родича. Про справжню сестрину любов – Галина Сергеєва. 
Вона пам’ятає тут кожне деревце. Ще 7-річною Віту Дердель разом із братиком забрали з батьківської хати соцпрацівники. Вона не була вдома 8 років. 
Віта Дердель:
З Костею, коли батьки нап’ються, приходилось тікать з дому, на руках з ним бігла по вулиці. 
Своєму молодшому братові Віта була за маму. Вона спала із ним на тісному диванчику та добувала для нього їжу. Батьки весь час пиячили та били дітей. А ще, пригадують сусіди, повсякчас залишали малих самих в хаті. 
Наталя Прихожа, жителька села Наталівка:
Они по трое суток были закрытые в доме сами. Неделями их дома не было! Она этого Костю, постоянно ходила просила по соседям, просила кусочек хлеба и молочка крошку, а он же ползал, он же не ходил. 
Хата замкнена, втім Віта знаходить ключа під дашком, пригадує, що там його ховала мама. Всередині все, як було колись – пошарпані стіни, латані ковдри та світлини – на них посміхається маленький Костя. Аж раптом до хати заходить батько. 
Дівчина кидається батькові на шию, та той навіть не дивиться доньці в очі і йде геть. 
До своєї власної дитини чоловікові немає діла. Він спроваджує її з двору і навіть не питає за Костю. Батькам байдуже, що його вже немає в Україні. 
Віта Дердель:
Він був Дердель Костянтин Віталійович. А став – Форментіно Контстантіно Джовані. 
Від батьків Віту направили до інтернату, а Костю – до будинку дитини. Вони декілька років не бачилися. Весь цей час дівчина мріяла бути із братом. Якось Костя приїхав до неї із новими італійськими батьками. 

Віта Дердель:
Я думала, що ось я підросту, вийду з інтернату, побачу його, але коли він сказав, що його забирають, то всі надії, що я побачу як він виріс – пропали. 
У ту зустріч Костя подарував сестрі свою фотокартку, а його нові батьки залишили адресу на клаптику паперу. Відтоді жодної звістки про нього немає, а листи до нього не доходять. Разом зі своєю названою мамою Віта шукає на мапі те місто і ту вулицю. 
Любов Паник, прийомна мама Віти Дердель:

Она очень переживала разлуку с братом. Иногда у нее были ну, такие истерики прямо. Я говорю – мы обязательно найдем его. 
За дівчинку заступилися дніпропетровські юристи. Вони стверджують, що за законом розлучати рідних братів і сестер заборонено.
Юлія Сегеда, юрист:

В действиях усматривается халатность. 
Втім, в управлінні соціального захисту переконують – Костя хворів на ДЦП, і всиновлювати його на Україні ніхто не хотів. До Італії хлопця віддали законно за рішенням суду. 
Тепер і Костю, і його нових батьків оберігає італійське законодавство. Дізнатися навіть їхній телефон неможливо. Тим часом, Віта щодня пише вірші про братика. Сподівається, що колись – він їх почує. 
Віта Дердель:

Нас разлучили давнею порою, не суждено быть вместе нам. 
Но жизнь идет, и может быть когда-то появится к тебе счастливый путь. 
Я побегу тогда к тебе навстречу, только и ты меня, братишка, не забудь…