Школяр зробив диво-рукавичку, щоб незряча з дитинства дівчина змогла відчути світ

Вікна-Новини

Вікна 22:00

28-річна Анастасія з Миколаєва втратила зір, коли у неї виявили рак. Вона з дитинства бачить світ лише на дотик. Відтоді вона звикла, що навколо темрява. Але мріяла краще відчувати навколишній світ. Допомогти Насті взявся миколаївський школяр Іван Селезньов. Він вигадав диво-рукавичку, про яку заговорили навіть закордоном. 
«Я родилась нормальным ребенком, но в 9 месяцев обнаружили рак сетчатки. Так спасти и не смогли, глаз пришлось удалить», – згадує незряча Анастасія Слетина.
Вона ніколи не бачила світла, не знає, як виглядають кольори та навіть не уявляє, як виглядає її обличчя. Настя ще в дитинстві зрозуміла, що не така як усі.
«Друзей особо не было таких, потому что как-то сторонятся таких людей. Не хотят обузу иметь такую, как-то так. Думают, что если ты не видишь то и не слышишь, и начинают что-то говорить как типа вслед, обходят стороной», – розповідає незряча Анастасія Слетина.
Та дівчина змогла побороти самотність. Вона почала займатись музикою та знайшла справжніх друзів, які зрозуміли її. Настя знає, що повернути їй зір неможливо. Та щодня дівчина з сумом думала про те, що вона ніколи не зможе повноцінно відчувати навколишній світ. 
«Сам ты все равно не можешь, не хватает какой-то помощи сторонней. бывают такие ситуации: ту же дорогу перейти, если светофора нет, то проблематично», – каже незряча Анастасія Слетина.
Так було до тих пір, поки дівчина не зустріла звичайного миколаївського школяра Івана Селезньова.
«У меня папа работает инженером-электриком на заводе. В 7-м классе мы поехали с ним в гараж, и там была коробка, полная деталей. Меня заинтересовало, я спросил у него, что это такое. Он начал объяснять, что такое транзисторы, конденсаторы. Меня это увлекло, и он сказал, если хочешь – давай попробуем что-то сделать, я согласился – и понеслось!», – згадав винахідник Іван Селезньов.
Після цього кожен день юного Івана проходив за паяльником та мікросхемами. Разом із татом вони обладнали дитячу кімнату під маленьку лабораторію. І вже за кілька місяців хлопець змайстрував свій перший прилад.

«Лампочка, которая загоралась, когда темнеет свет. Круто было, когда она работает. Ты действительно закрываешь датчик пальцем, и лампочка начинает гореть», – ділиться винахідник Іван Селезньов.
Він продовжував паяти мікросхеми та вдосконалював свої роботи. Він рідко замислювався про їх практичне призначення. Та рік тому випадкова зустріч змінила його погляд на життя і сформувала нову мету. 
«Я утром шел рано в школу и там был пешеходный переход, я перешел. Потом смотрю, как-то обернулся назад и смотрю девушка стоит. Меня заинтересовало, я подхожу и спрашиваю – чего вы стоите? Может нужна помощь? И она сказала, что она незрячая», – розповідає винахідник Іван Селезньов.
«Подошел один мальчик, помог чисто случайно перейти дорогу», – пам’ятає незряча Анастасія Слетина.

«Я пришел домой, начал думать над этой ситуацией. Родилась идея создать что-то свое, чтобы оно было дешевое и достаточно удобное в использовании, и чтобы оно максимально компенсировало недостатки зрения», – міркував винахідник Іван Селезньов.
Він одразу ж почав малювати прототип пристрою, який зміг би допомогти Насті краще відчувати навколишній світ. Іван перебрав десятки варіантів і зупинився на використанні ультразвуку.
«Как его используют летучие мыши, они пускают ультразвук в пространств, замеряют время, за которое приходит эхо и таким образом вычисляют расстояние до предмета», – пояснює винахідник Іван.
Він зібрав 4 ультразвукові датчики та разом із вібродвигуном, який використовуються у мобільних телефонах вмонтував їх у рукавичку. 
«Из этих излучателей звук посылается в пространство, отбивается от какого-то препятствия, приходит обратно. И модуль вычисляет время, за которое эхо пришло и по формуле вычисляет расстояние до объекта, и включает вибромоторы. Чем ближе препятствие, тем сильнее вибрация», – вдається в деталі винахідник Іван.
Після кількох місяців тестів в домашніх умовах Іван їде до США на конкурс юних винахідників. Там він завойовує для України 3 місце серед 150 країн світу. 
Роботу Івана оцінили за технологічну новизну та дешевизну виробництва. Якщо рукавичку поставити на виробництво, вона коштуватиме щонайбільше 500 гривень.
Повернувшись додому, Іван якнайшвидше хотів показати прилад Насті. Аби наблизити її до своєї мрії. Кілька хвилин Настя звикає до приладу і починає тестувати.
«Она не заменит им зрение, может быть, она помогает им совсем чуть-чуть, и может она не оправдает их надежд, но тем ни менее, хоть чуть-чуть она будет им помогать, и просто менять мир к лучшему», – сподівається Іван.