«Вікна» побували в тій частині метрополітену, куди не доїжджають пасажири

Вікна-Новини

Вікна 22:00

Два мільйони киян щодня довіряють свої життя підземці. В години пік поїзди курсують з інтервалом близько хвилини. У роботі машиніста поїзда все вирішують секунди та справність обладнання. «Вікна» побували в місці, куди не доїжджають пасажири, але від якого залежить безпека мільйонів. 
Володимир – машиніст, який усе життя віддав своїй справі. Його поїзд виринає з підземелля та прямує однією з двох десятків колій. Електродепо – дім для потягів метрополітену.
«Машинистом работаю с 94 года, уже 19 лет, в метро работаю 20», – розповідає  машиніст потяга Володимир Андріяш.
На його обличчі – піт, а руки тремтять. Останні 6 годин він просидів у кріслі, без права розслабитися ані на мить.
«Работа тяжелая не столько физически, сколько морально, осознавать, что выезжая на станцию, полно пассажиров на платформе, и за спиной полторы тысячи человек. Скорости большие, людей много, ответственность очень большая, дело долей секунд», – пояснює машиніст потяга Володимир Андріяш.
Володимир каже, уникнути стресу йому допомагає помічник. Керманич запевняє, разом із ним у маленькій кабіні завжди присутній ще один машиніст. І він не знає втоми, тому що: «… железный, сидит и контролирует за спиной все наши действия, безопасность движения полнейшая».
Електронна система постійно контролює швидкість поїзда. Якщо той розженеться більше, ніж на 80 км на годину, вмикається аварійне гальмування. Спочатку помалу, а потім, як машиніст жодним чином не реагує, цілковито спиняє вагони. За справність цієї системи, а також решти відповідають працівники електродепо.
Щойно потяг від’їздив 20 годин, вони доправляють його сюди й перевіряють кожен гвинтик. Робити це з року в рік дедалі складніше. Адже більшість поїздів депо на лініях понад 20 років, є й справжні ветерани – їм за 50. 
«Яка б ситуація не була в депо, ми повинні поїзда видати на лінію ,і поїзда повинні поїхати для забезпечення графіку», – інформує диспетчер Петро Нестерук.
Від людини за пультом залежить, чи не спиниться метро в годину пік. Однією командою вони випускають поїзди з депо на лінії. Рахунок тут іде на секунди. 
Хоча автоматика давно вже стала невід’ємною частиною київського метрополітену, Володимир певен, комп’ютер ніколи не замінить живого машиніста. Але, приміром, у французькій Тулузі це звичайна практика.
«Я говорил о поломках, без живого человека здесь не обойтись, а поломки бывают всякие, иногда нужно выйти из состава, посмотреть. У нас работа была, есть и будет», – відповідає машиніст потяга Володимир Андріяш.