Шлях до успіху: Леся Повх пообіцяла мамі і стала чемпіонкою Європи

Вікна-Новини

Вікна 22:00


Колись Леся Повх пообіцяла мамі, що стане найліпшою й досягне вершин. Роки виснажливих тренувань, не одне падіння привели до успіху. Вона стала в один ряд із першими спринтерами світу. А нині чемпіонка Європи готується до чемпіонату світу. 
Її стихія – стадіон. Сьогодні вона дістає нагороду з рук Сергія Бубки, як найліпша спортсменка країни, трохи ніяковіє.

«Мне очень приятно, что лучшей спортсменкой июня стала легкоатлетка Леся. Я поздравляю», – вітає Сергій Бубка, голова національного олімпійського комітету.
Але 15 років тому все могло скластися геть інакше.
«С детства смотрела все соревнования, очень хотелось выступать, но я еще ходила на музыку. Маме хотелось, чтобы я играла на фортепиано, но все-таки, я убедила ее в том маленьком возрасте, что мне стоит бегать», – розповідає Леся Повх.
Вона пообіцяла мамі довести, що її вибір був правильним. Досягне вершини і стане самостійною. Минає 10 років напружених тренувань. Їй 21, зрілий вік, як для спортсменки, але результати далекі від омріяних. І вона вирішує змінити все – місто, тренера, себе.
«Переехала в Запорожье. Никакие не условия, просто ехала к тренеру, квартиру надо снимать одеваться, мама мне высылала по 200 грн. каждую неделю», – згадує Леся Повх.
Замість омріяної самостійності жила на останні материні гроші. Але вірила в те, що її шлях – правильний. Спершу не виходило геть нічого, результати впали, її не взяли до збірної.
«Чуть-чуть результат ухудшился, в том году она не попала, ее сняли с зарплаты, получала только небольшое питание», – каже Костянтин Рурак, тренер Лесі Повх.
«Ты понимаешь что не хочется, чтобы это продолжалось. Открываются внутренние силы и тренируешься в 30 раз сильнее», – каже Леся Повх.
2 роки Леся буквально живе на стадіоні. Додому, де чекає мати, приїздить на один тиждень.
2010-й рік. Естафетна збірна України виходить на старт чемпіонату Європи. На першому етапі – Леся Повх. За 40 секунд українські дівчата фінішують, із відривом від суперниць. Це перша велика перемога українських спринтерок за останнє десятиріччя. Мрія починає здійснюватись.
«До сих пор пересматриваю соревнования первые, когда мы завоевали золотую медаль в Барселоне, я всегда плачу, я не могу смотреть», – з хвилюванням згадує Леся Повх.
За 2 роки – Олімпіада. Фінал естафети. І українки створюють сенсацію. Вони треті, попереду лише чорношкірі бігунки зі США та Ямайки, одвічні тріумфаторки зі спринту. За медалі дівчатам обіцяли власні житла в Запоріжжі. Схоже, Лесина мрія збулася – вона нарешті буде самостійною. 
Але досі квартири так і не побачила.
«Они живут на съемной, мер пообещал после олимпиады, пока получили сертификаты, где красиво написано, что в ней чуть ли не живут», – відповідає Костянтин Рурак, тренер Лесі Повх.
Вона знову виходить на доріжку, аби виконати обіцянку, дану матері. 

«Я хочу тренироваться, выступать на соревнованиях. Мне не надо ни отдыха, ничего», – твердить Леся Повх.
Минулого місяця Олеся Повх стала чемпіонкою Європи. А за цей рік естафетна збірна України на стометрівці виграла майже всі європейські нагороди. Вже за кілька днів Леся та її команда вирушать у Москву, на чемпіонат світу, де знову стануть на одну доріжку зі своїми кривдницями часів Олімпіади. Сподіваються, цього разу їхнє досягнення помітять.