PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Жінка, незважаючи на втрату ніг у 18 років, стала хорошою дружиною та матір’ю

Вікна-Новини

Вікна 22:00

У 18 років вона втратила обидві ноги. Але взяла своє життя у руки. Жінка із Запоріжжя довела, що з такою інвалідністю вона хороша дружина, мама двох дітей. Вона понад 40 років отримувала допомогу від держави. Та останні місяці її затримують. Відчайдушна жінка приїхала до Києва, аби зустрітись із урядовцями. І добитись виплат.
Її життя назавжди змінилося, коли їй було лише 18. Тоді молода і красива студентка проходила практику на металургійному підприємстві. Через нещасний випадок вона мало не втратила життя після того, як по ній проїхався залізничний вагон, що перевозив метал. 
«Так случилось несчастье, что машинист оказался на один глаз слепой, сделал наезд, сделал на меня наезд, и вследствие этого наезда я осталась без обеих ног», – розповіла Лідія Локоть, інвалід першої групи. 
Зі своєю виробничою травмою вона живе вже 44 роки. Та жінка не опустила рук. Вже через рік після травми вона вийшла заміж, згодом народила двох синів. Чоловік Лідії зізнається, що то було кохання з першого погляду, інвалідності дівчини не злякався.

«Короткая любовь, и она осталась на всю жизнь! Я понял, что с ней можно перенести все нагрузки в жизни», – каже чоловік Лідії Василь Козлов.
Майже все життя завод, який назавжди змінив її статус, виплачував жінці допомогу по інвалідності. Згодом перевели на пенсію, та останні кілька місяців своїх соціальних виплат жінка, як і інші інваліди, не бачила. Вона ніколи не давала собі права на відчай. Тому навіть на пенсії вирішила боротись за своє. Аби добитися виплат вирішила їхати до столиці. 
На автовокзалі Запоріжжя пані Лідія себе заспокоює, що в Києві все буде добре.
До столиці вона прибуває вдосвіта. З чоловіком виходять з автобуса. Жінка спритно сідає на свого візка і тут же демонструє «Вікнам», як то в Україні бути на її місці. Вийти з вокзалу через східці без належних пандусів – їй понад зусиль.
З автовокзалу пані Лідія з чоловіком шукають дорогу до уряду. Спершу долають стрімкі тунелі, а потім ще майже 20 хвилин шукають, як дійти до метро чи автобуса. Аж тут свою допомогу запропонував таксист.
«Просто так життя людей сложується, що людина не знає що далі з нею буде. Рішив допомогти людині безкоштовно», – сказав таксист Василь Бех.
Дорогою до Кабміну пані Лідія роздивляється столичні вулиці. Перше, що її вражає по приїзду – це сама архітектура будівлі, де сидять міністри і прем’єр. 
Та зранку до жінки підходять хіба що міліціонери. Вона ж не розуміє, чому її простих вимог не хочуть послухати чиновники.
«На данный момент в Запорожье, за июнь месяц, инвалиды еще не получили страховые выплати. У меня 5 тысяч. Дело в том, что наши деньги находятся в казначействе, и это казначейство руководит нашими деньгами», – пояснює Лідія Локоть, інвалід першої групи. 
Вже до обіду до пані Лідії приєдналися ще 7 десятків інвалідів. Вони вимагають також перерахунку самих виплат і пенсій. 
Нині до них так ніхто і не вийшов. Вони ж почали безстрокову акцію. 
Пані Лідія залишається з ними ще на день. Завтра міністри збираються на засідання. Мітингуючі сподіваються, що їх почують.