PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Два міліціонери героїчно загинули 2 роки тому при затриманні банди Дикаєва

Вікна-Новини

Вікна 18:00

Вони мали затримати озброєну до зубів банду злочинців майже голіруч. Те захоплення увійшло в історію як ганьба одеської міліції. І хоч чеченське угруповання Аслана Дикаєва за кілька днів показово ліквідували, про події дворічної давнини завжди нагадуватимуть дві смерті:  40-річного ДАІшника Олександра Розмариці та 21-річного Віктора Кожеко. Вони доповнили понад тисячний список тих міліціонерів, які загинули, виконуючи службові обов’язки. Сьогодні по всій країні на згадку про них запалили свічки. 
Зовсім незнайомі раніше за 2 роки вони стали один одному рідними – родичі загиблих і ті, кому пощастило вижити у кривавій бійні під Одесою. На урочистостях вони тримаються поряд. Так само як і поряд тепер імена їхніх хлопців на меморіальній дошці. Дружина Олександра Розмаріци прийшла покласти квіти із двома донечками.
Родині таки надали квартиру, от-от справлятимуть входини. Старша Яна у вересні йде у перший клас. Вона мріє працювати в міліції. Хоч вголос про свій намір говорити соромиться, мама не проти.
Для інспектора ДАІ Олександра Розмариці це був звичайний робочий день. На патрульній машині під Одесою він мав зупинити машину для перевірки документів. Ніхто і гадки не мав про те, що то була спецоперація із затримки чеченских терористів, озброєних гранатами та кулеметами. Він загинув від кулі в шию, чергою зрешетили беркутівця, дісталося ще чотирьом правоохоронцям. Серед них і Леонід Балецький. Події дворічної давнини згадує з болем. 
«Вот когда тебя это коснулось — очень-очень тяжело. Просто понимаешь души всех людей, которые потеряли своих близких», – каже Леонід Балецький, учасник операції із затримки банди Дикаєва.
Він і досі пересувається на милицях. Про повернення в ДАІ навіть не думає. Під час операції вибуховою хвилею від гранати йому вибило 15 зубів, автоматною чергою роздробило ногу. Близько року він пролежав без руху. Позаду з десяток операцій. Мріє лише про те, щоб стати на ноги.
Найбільше чоловік ображається, що як все сталося, йому обіцяли повернути здоров’я, а тепер про обіцянки забули, лікуватися допомагають лише сослуживці. Від держави має лише орден слави. Родинам загиблих обіцяли ж дати звання героїв України, на ділі ж вони лишилися героями тільки для близьких.