PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+DQoNCjwhLS1TdGlja3kgUmlnaHQtLT4NCg0KDQo8c3R5bGUgPg0KLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDsgfQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTM0MHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAxNjBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE2MjBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMzAwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KPC9zdHlsZT4NCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIC0tPg0KPGlucyBjbGFzcz0iYWRzYnlnb29nbGUgZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIiDQogICAgIHN0eWxlPSJkaXNwbGF5OmlubGluZS1ibG9jayINCiAgICAgZGF0YS1hZC1jbGllbnQ9ImNhLXB1Yi0yMDcwODkwMjU2MzM3NzY1Ig0KICAgICBkYXRhLWFkLXNsb3Q9IjMzNDA3NDk2ODMiPjwvaW5zPg0KPHNjcmlwdD4NCihhZHNieWdvb2dsZSA9IHdpbmRvdy5hZHNieWdvb2dsZXx8IFtdKS5wdXNoKHt9KTsNCjwvc2NyaXB0Pg==
«Вікна» подивилися, як живуть польські фермери і порівняли з українськими | Вікна-Новини
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

«Вікна» подивилися, як живуть польські фермери і порівняли з українськими

Вікна-Новини

Вікна 18:00

«Вікна» порівняли, як живеться польським, білоруським та українським фермерам.
Середньостатистична польська ферма збудована за всіма європейськими стандартами ще 2004-го – саме тоді, коли Польща входила до Європейського союзу. У просторому хліві-павільйоні – майже три сотні корів. Їдять лише натур-продукт, а їхнє утримання напівмеханізоване, що дозволяє сім’ї всього з двох людей повністю обслуговувати все поголів’я.
Пан Даріуш починав свою справу з двох десятків корів. Ще 20 років тому, тут стояв трухлявий хлів. А коли вперше поїхав до Німеччини дивитись, як працюють тамтешні ферми, не виходив з дива.
Тепер у нього свій космос. Корови зі сканерами на шиї, механізована чесалка і дозовані вітаміни. 
До надоїв береться дружина. Сама. У дворі чимало техніки, і тракторів. 
Даріуш не приховує, що був проти вступу до Євроспілки. Думав, що поляки не встоять перед конкуренцією, але дотації і низькі кредити змінили його скептицизм на успішний сімейний бізнес. Розповідає просту математику. Вартість хліва – 150 тисяч євро – на половину взяв кредит, інша половина – то дотації. 
Польські товари Спілці прийшлися до смаку. А експерти вже прорахували, що ставка на сільське господарство зіграла ВА-БАНК.

«Зникли всі торгівельні бар’єри і в цьому найкраща річ, бо немає кордонів у торгівлі. Ці умови суттєво підвищили умови життя на селі і доходи з сільської продукції зросли вдвічі», – пояснив Гжегож Дибовський, експерт Інституту агропромисловості (Польща).
За часів, що вони в ЄС, польські фермери отримали понад 30 мільярдів євро інвестицій.
Митна спілка інвестицій не дає. У білоруського фермера Михайла господарство хоч не гірше ніж у Європі, зате все це зробив власними руками. Він – білоруський працеголік. Починав з 20 гектарів. Кредитування не було.
«Приходилось у знакомых деньги занимать. Но пережили это время, постепенно получили еще землю в начале 2000-х годов, колхозники попросились к нам, потому что мы работали эффективнее, чем колхоз», – розповідає Михайло Шруба, фермер (Білорусь).
Зараз у нього понад тисячі гектарів землі, механізоване виробництво, сучасні стайні і 120 працівників. Збут лише в Росією і Казахстан.
«Много бюрократических формальностей отошло в сторону. Остается только одно непременное условие – конкурентоспособность. На том же российском рынке торгует и польский фермер, торгует и голландский фермер. В Європу мы не поставляем, к сожалению, ничего», – каже Михайло Шруба, фермер (Білорусь).
 
Білоруські експерти кажуть, у тому і мінус Митної Спілки – ринок обмежений, і все залежить від непрогнозованих російських примх.
«Мы даже, имея дешевые энергоносители, сдаем свои позиции, в, увы, и на российском рынке у нас были мясо-молочные войны, были проблемы с ценами на газ, на нефть, на транзит. Мы живем в постоянном состоянии ожиданий», – сказав  Борис Желиба, економіст-аналітик (Білорусь).
В українських реаліях горобці у баюрах, старі трактори і хліви, що дістались у спадок з ще з Радянського союзу. З голови колгоспу він став українським фермером. Після приватизації зводить кінці з кінцями. 
«Мы мечтаем, мы мечтаем о такой технике, была бы возможность в финансовом плане хотя бы решили на уровне державы выдачу долгострочных кредитов на 10, на 15 лет под. Доступные проценты, мы бы взяли, и в течение двух лет я бы модернизировал все предприятие. А на сегодняшний день, когда ты берешь кредит под 20% годовых, и то не так просто взять того кредита», – розповідає Бат Батов, фермер (Україна).
Він показує свої 7 сотень корів. Вони доглянуті, вимиті, дають якісне молоко. Однак замість техніки – 40 доярок. І ще кілька вітчизняних тракторців.
Пан Бат пояснює українські реалії – це ще й нескінченні перевірки, які пасуться більше аніж корови на його полі. І жодної допомоги від держави. Зате нові податки.