PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
Вчитель врятував 26 дітей, накривши собою гранату | Вікна-Новини
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Вчитель врятував 26 дітей, накривши собою гранату

Вікна-Новини

Вікна 22:00

Цього року школу на Волині назвали на честь Юрія Лелюкова. На уроці військової підготовки він собою накрив бойову гранату і загинув, аби 26 дітей вижили. Пройшло вже тридцять років, а вони досі в цей день приходять до школи. Бо завдячують своєму вчителеві життям. 
Тоді був урок військової підготовки. Країна ще пам’ятала Велику Вітчизняну й повсякчас готувалася битися з Америкою. Діти вчилися воювати. Тоді мала бути фізика, але відбулася заміна. Поставили військову оборону. Тема – побудова гранати.

«Коли зайшов, ми всі встали, командир класу командував. Прийшов, привіталися, положив журнал. Він взяв ту гранату в руки, подивився на мене, чого ти тут стоїш, іди сядь. Він показував, як вона має спрацьовувати. Затиснув ту чеку, і зірвав кільце, тоді був такий хлопочок і дим, невеличкий такий димок. Я злякалася і нахилися під парту і тут така думка, може ще дитяча, що з мене будуть сміятися», – згадує врятована Таїсія Лисенко.
«Голова в вікно зразу, він подивився на вулицю, а тоді не пам’ятаю. У нас група подовженого дня і дітей в їдальню вели. 4 секунди оставалося йому, 4 секунди, я думаю, чи могла б я відреагувати так, за 4 секунди, молода дружина, малі діти, і самому 35 років», – розповідає врятована Роза Супрун.
Він притис гранату до себе, повернувся до стіни – й пролунав вибух. Поранені осколками вони почали вибігати із задимленого класу. У вчительській подумали, що завалилася школа. 
Учні виносили тіло та вірили, що вчитель виживе. Й не знали, як сказати про страшну пригоду мамі та дружині. 

«Посадили її і кажемо, він врятував 26 учнів, які залишилися живими, але… ціною свого життя», – розказує Галина Войтюк, колишня вчителька й колега Юрія Лелюкова.
У вчинкові педагога подвигу влада не побачила, а взялася шукати винного. З’ясувалося – хтось у військовому окрузі переплутав ящики з гранатами. Проте крайнього зробили з директора школи. За той місяць він посивів. Згадує як нього тисли – і Міноборони, і МВС, і КДБ. І він звільнився. Цим поставив хрест на своїй кар’єрі. Та й досі картає себе. 
«Згадувати собі дуже боляче, бо я так собі думаю, може і я винуватий в тому, що він загинув? Хоча так розібратися, мусів же я когось послати на той злосчастний урок», – каже колишній директор школи Володимир Решетняк.
За рік про це написала Комсомольська правда. Почалися перевірки у всіх школах союзу. Й знайшли ще 14 бойових гранат. Усі – в сусідніх школах. І лише по цьому на вчинок Лелюкова звернули увагу. 
У музеї Юрія Лелюкова лише вирізки, фотографії та документи. Жодних речей, бодай чогось, щоби нагадувало про той трагічний випадок. Так старанно його хотіли приховати. Єдине особистий кітель – і той передала родина.
Посмертно його нагородили знаком пошани. Про звання героя тоді не було й мови. Потім не стало країни, в якій це трапилося, а тепер подвиг, як на таку нагороду, застарів. Через те онукові про дідуся дуже довго не розповідали. Наважилися нещодавно, як про забутого героя.