PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
На Тернопіллі дітей-сиріт хочуть віддати у нову родину, а не родичам | Вікна-Новини
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

На Тернопіллі дітей-сиріт хочуть віддати у нову родину, а не родичам

Вікна-Новини

Вікна 22:00

Вони втратили маму, а тепер можуть лишитися і без бабусі. Братика й сестричку із Тернопілля, що лишилися сиротами, забрали до реабілітаційного центру. Посадовці з органів опіки вважають, що дітям буде краще у новій сім`ї, бо кровна не дасть ради із вихованням. Але родичі діток категорично проти і готові боротися за малих.

Хтозна, які тепер сни бачить 6-річний Володя. Його личко сумне, але спокійне. Він знає: сестричка поруч, завжди допоможе. А братик, як треба, за неї заступиться, каже Таня, хоч і на три роки молодший. Так вони і тримаються. Так буде і далі, кажуть чиновники з органів опіки, дітей не розлучать. Тільки от, де їм жити, ніяк не вирішать. 

Уже 3 місяці, як на Черкащині, де сім’я мешкала останній рік, померла їхня мама, а тато зник. Зрештою, законних прав на дітей він не мав і не збирався оформлювати. Заяви на опікунство написали бабуся і її доньки. Але ніхто з них повноцінної сім’ї немає, чиновники кажуть – уся ця родина проблемна, а ще незаможна і невчена. 

«Коли ми не впевнені – не можемо ми дати дітей, а потім забирати. Ну, то не іграшка! То і що, що Марія Степанівна хоче! Ну, що таке хочу? А чи я зможу щось дати тим дітям! Ну ж не було створено тих умов для її власних дітей!» – відповіла Марія Озерянська, керівниця служби у справах дітей Козівської райдержадміністрації.

6-ро їх жили у старій 2-кімнатній хатині без вигод, діти, мовляв, недоїдали, вчилися абияк. Але ж людьми стали, каже, середня Надя, усі працюють. А прийшла біда, то разом із сусідами допомогли батькам відремонтувати для сиріт кімнату.

«Ну, от ліжко є, крісло розкладне, диван. Візьмемо малі столики та й будуть вчилися. А нам – Нє і всьо! Категорично нє!» – показує бабуся дітей Марія Пудлик.

«Нас залишилося ще 4 сестри. Кожна з нас би допомагала мамі!» – додає тітка дітей Надія Пудлик.

Та попри усі старання, бабусі дітей не віддають – недоцільно. Так одноголосно постановили члени комісії з прав дитини. І вже знайшли для малих нову сім’ю. Це люди бездітні, порядні і забезпечені, мають намір сиріт усиновити. Але бачитися з рідними обіцяють не боронити.

«Якщо бабуся приїде, вони її зустрінуть у себе в родині. Щоб вона теж побачила, а в яких умовах проживають діти і чи вона такі зможе дати», – каже Михайло Івашків , керівник служби у справах дітей Бережанської райдержадміністрації.

Та річ не у комфорті, кажуть психологи. Навіть звідси, де тепло і ситно, їхні вихованці аж рвуться до батьків-пияків чи непутящих мам, бо рідна кров – незбагненна сила.

«Можливо, спочатку ми і зможемо їх провідувати. Потім – так чи інакше це їм не сподобається, коли діти почнуть плакати за нами чи скучати», – каже тітка дітей Любов Пудлик.

Діти просяться могилу відвідати, каже наймолодша тітка 20-річна Люба. Але з Тернополя їх не впускають. Рідним лишається по черзі навідуватись і заспокоювати малих, що нової сім’ї не буде.

Ще не відомо остаточно, до якого рішення дійдуть дорослі, в чиїх руках доля цих дітей. Наразі є чимало відкритих запитань. Чи правильно віддаляти їх від родини по крові, нехай бідної і недовченої, але яка їх любить? Чи буде краще їм в сім’ї чужих людей, але водночас де є і мама, і тато? І головне – чи вдасться дорослим з’ясувати, що коїться в маленьких голівках, чого вони хочуть і чого бояться? На ці запитання треба відповісти не лише головою, а й серцем.