На Тернопіллі дітей-сиріт хочуть віддати у нову родину, а не родичам

Вікна-Новини

Вікна 22:00

Вони втратили маму, а тепер можуть лишитися і без бабусі. Братика й сестричку із Тернопілля, що лишилися сиротами, забрали до реабілітаційного центру. Посадовці з органів опіки вважають, що дітям буде краще у новій сім`ї, бо кровна не дасть ради із вихованням. Але родичі діток категорично проти і готові боротися за малих.

Хтозна, які тепер сни бачить 6-річний Володя. Його личко сумне, але спокійне. Він знає: сестричка поруч, завжди допоможе. А братик, як треба, за неї заступиться, каже Таня, хоч і на три роки молодший. Так вони і тримаються. Так буде і далі, кажуть чиновники з органів опіки, дітей не розлучать. Тільки от, де їм жити, ніяк не вирішать. 

Уже 3 місяці, як на Черкащині, де сім’я мешкала останній рік, померла їхня мама, а тато зник. Зрештою, законних прав на дітей він не мав і не збирався оформлювати. Заяви на опікунство написали бабуся і її доньки. Але ніхто з них повноцінної сім’ї немає, чиновники кажуть – уся ця родина проблемна, а ще незаможна і невчена. 

«Коли ми не впевнені – не можемо ми дати дітей, а потім забирати. Ну, то не іграшка! То і що, що Марія Степанівна хоче! Ну, що таке хочу? А чи я зможу щось дати тим дітям! Ну ж не було створено тих умов для її власних дітей!» – відповіла Марія Озерянська, керівниця служби у справах дітей Козівської райдержадміністрації.

6-ро їх жили у старій 2-кімнатній хатині без вигод, діти, мовляв, недоїдали, вчилися абияк. Але ж людьми стали, каже, середня Надя, усі працюють. А прийшла біда, то разом із сусідами допомогли батькам відремонтувати для сиріт кімнату.

«Ну, от ліжко є, крісло розкладне, диван. Візьмемо малі столики та й будуть вчилися. А нам – Нє і всьо! Категорично нє!» – показує бабуся дітей Марія Пудлик.

«Нас залишилося ще 4 сестри. Кожна з нас би допомагала мамі!» – додає тітка дітей Надія Пудлик.

Та попри усі старання, бабусі дітей не віддають – недоцільно. Так одноголосно постановили члени комісії з прав дитини. І вже знайшли для малих нову сім’ю. Це люди бездітні, порядні і забезпечені, мають намір сиріт усиновити. Але бачитися з рідними обіцяють не боронити.

«Якщо бабуся приїде, вони її зустрінуть у себе в родині. Щоб вона теж побачила, а в яких умовах проживають діти і чи вона такі зможе дати», – каже Михайло Івашків , керівник служби у справах дітей Бережанської райдержадміністрації.

Та річ не у комфорті, кажуть психологи. Навіть звідси, де тепло і ситно, їхні вихованці аж рвуться до батьків-пияків чи непутящих мам, бо рідна кров – незбагненна сила.

«Можливо, спочатку ми і зможемо їх провідувати. Потім – так чи інакше це їм не сподобається, коли діти почнуть плакати за нами чи скучати», – каже тітка дітей Любов Пудлик.

Діти просяться могилу відвідати, каже наймолодша тітка 20-річна Люба. Але з Тернополя їх не впускають. Рідним лишається по черзі навідуватись і заспокоювати малих, що нової сім’ї не буде.

Ще не відомо остаточно, до якого рішення дійдуть дорослі, в чиїх руках доля цих дітей. Наразі є чимало відкритих запитань. Чи правильно віддаляти їх від родини по крові, нехай бідної і недовченої, але яка їх любить? Чи буде краще їм в сім’ї чужих людей, але водночас де є і мама, і тато? І головне – чи вдасться дорослим з’ясувати, що коїться в маленьких голівках, чого вони хочуть і чого бояться? На ці запитання треба відповісти не лише головою, а й серцем.

ВІТАННЯ!
Будь ласка, допоможіть нам покращити СТБ -
поставте 2 чесних галочки:

1.

2. Мені

Будь-ласка, заповніть всі поля