PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
На в’їзді до півострова замінували хлібні поля |Відео новини України

На в’їзді до півострова замінували хлібні поля

Вікна-Новини

Вікна 22:00

У Бахчисараї вже другий день російські вояки тиснуть на українських, аби ті здалися. Протистояння всю ніч тривало в Інкермані, де склади зі зброєю. На в’їзді до півострова, поблизу Чонгара, снують кубанські козаки з озброєними росіянами. Ба більше – там замінували хлібні поля.

У Криму так само тримають в облозі військові частини і намагаються переманити на бік Росії українських військових. У Бахчисараї 20 російських бійців вимагають від українських військовиків зрадництва. Військову частину А2904 автомобільного батальйону російські військові штурмують не вперше. Зранку було відео, де 4 військові вантажівки виїхали у напрямку Сімферополя. Однак згодом повернулися і готуються до штурму.

У Севастополі склад озброєння, що розташований в Інкермані українським військовим вдалося відстояти. Напередодні увечері частину оточили близько 70 озброєних російських вояків і самооборонців. Під прицілом гранатометів вимагали здати усю зброю – а це, до речі, один з найбільших складів зброї в Україні. Цілу ніч тривало протистояння, однак сьогодні зранку нападники відступили.

Про своє нерадісне життя в одній з Феодосійських частин повідали морські піхотинці. Відео виклали в мережу. На ньому колишній військовослужбовець цієї частини розповідає, як тільки почув про тиск російських військовиків, повернувся на службу. Бідкається – продукти і гроші їм на всі потреби дає не держава, а місцеві. А оборонятися й узагалі нічим.

Захищати Крим зібрались і кубанські казаки. Приїхали озброєні до зубів боронити мир і спокій автономії. Вони перевіряють машини в Сімферополі, Севастополі та Керчі. Освоюються на блокпостах разом із колишніми беркутами.

Тим часом по той бік блокпосту – вже в Херсонській області – цієї ночі співробітники СБУ затримали російських шпигунів. Головний у групі з Рязанської області був під прикриттям українського громадянина з прізвищем Арбузов. Після затримання зізнався, що ціль розвідної групи – вивчення ступеню готовності Збройних сил України на Херсонщині.

В тому ж таки Чонгарі, який називають воротами до Криму, вже тиждень у страху живуть місцеві мешканці. Бо селище опинилося на умовній лінії вогню – між двох воєнізованих блокпостів. А останніми днями взагалі нажахані, бо росіяни замінували їхні господарські поля із озиминою.

Мешканці Криму записали до росіян відео-звернення. Крим – це Україна, і Крим проти війни.

Я коренной житель Ялты, и за 20 лет, сколько я здесь живу и я ни разу ни сталкивался, чтоб мои права как русскоговорящего как-то ущемлялись. Я против военной интервенции РФ, я за мир в Украине.

Нет войне, нет агрессии, нет иностранному вмешательству. Крым – это Украина. 

Невозможно представить Крым без Украины и Украину без Крыма.

По национальности я русский, разговариваю на русском языке свободно и везде. Я против войны и Крым – это Украина.

Я всю жизнь живу в Крыму, и разговариваю на русском, и никогда не чувствовала никаких притеснений, я против войны, оставьте Крым Украине и СЛАВА УКРАИНЕ!!!

Чонгар – селище на межі Херсонщини і Криму. На під’їзді до нього – блокпост українських прикордонників. На поміч їм – миколаївські десантники, кажуть, поки все спокійно.

«У нас есть все средства, чтобы остановить противника на какое-то время, чтобы подтянулись наши главные силы. Ну, и самое главное, что наш моральный дух очень высок – это все десантники, готовые воевать до последнего – не только последнего патрона, но и последнего вздоха», – відповів Ярослав Калашник, заступник командира батальйону десантної бригади Миколаєва.

На чонгарських полях зеленіє пшениця. Місцеві кажуть – урожай має бути хорошим. Та віднедавна на лани люди дивляться зі сльозами на очах – вони заміновані.

Пані Тетяна розповідає: російські військовики в селищі з’явилися тиждень тому. Зайняли позиції на околицях – із боку півострова. Поблизу затоки Сиваш облаштували блокпост.

«Мы когда увидели бэтээры, которые идут по селу, у нас просто такой материнский крик, материнские слезы – это просто не передать», – каже Чонгарська селищна голова Тетяна Білецька.

Жінка на власні очі бачила, як військову техніку потім ховали у полях. Каже, селяни намагалися поговорити з військовиками, але ті на контакт не пішли.

На вулицях Чонгара – не людно. Місцеві не приховують: бояться. Адже саме їхнє – прикордонне селище – може будь-якої миті стати полем бою. Дехто уже готується до евакуації. Утім, немало й тих, хто не тікатиме. Кажуть, якщо прийде ворог, домівки боронитимуть. Хоча все ж сподіваються – війни з росіянами не дійде.

А за селищем, із боку Криму, відучора позиції посіли ще одні українські прикордонники. Перевіряють машини, що виїздять із півострова. Та найголовніше їхнє завдання, кажуть чоловіки, стримати ворога. Аби в разі наступу українські вояки встигли підтягнутися на допомогу, а чонгарці сховатися.