PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+

12-летний мальчик, которого называют ребенком Майдана, променял детство на войну

Вікна-Новини

Вікна 22:00

Його фото облетіли всі світові видання. Тим часом у себе на Батьківщині він і досі дрібний злодюжка. Дванадцятирічного Романа Савельєва називають дитиною Майдану та українським Гаврошем. Під час сутичок в центрі Києва він відчайдушно поривався в бій.

Його життя зараз просто неба, біля старенького ноутбука. Він раз по раз передивляється відео з найяскравішими моментами свого життя: «Коли я дивлюсь, я думаю, коли ще таке буде».

2,5 місяці тому кадри сколихнули світ. Посеред пострілів, у чаді від сльозогінного газу, в саморобних обладунках — не на життя, а на смерть — б’ється 12-річна дитина.

Фото малого Ромка Савельєва опинилися на обкладинках газет та журналів. А потім два місяці про нього не було ні слуху ні духу.

Містечко Яготин – батьківщина Роми. Хату Савельєвих там знають усі. Сусіди одразу кажуть — діти у циганській родині росли як бур’ян при дорозі. Хтось зараз в тюрмі, хтось у притулку, мати у розшуку за невиконання батьківських обов’язків. До Роми усій його рідні не було ніякого діла.

Єдиний, хто пишається хлопцем, це його старший брат. Одначе, самого Рому і він більше як півроку не бачив.

В його наметі — скрізь фотокартки. Рома звик до спалахів фотокамер. Під час боїв він був улюбленим об’єктом фотографів. Вибухали гранати, Київ сповивав дим, а він пліч-о-пліч із дорослими дядьками йшов лава на лаву із беркутом.

Про ті всі події він ладен пригадувати годинами. От тільки про своє життя до Майдану, там, в Яготині говорити відмовляється. Коли повіяли вітри революції, він поїхав з дому на одній з приміських електричок. У Києві, розпочався його особистий Майдан.

Перемога Майдану стала його перемогою над собою. Він вже не краде, як тоді, на вокзалі. Він вчиться бойовим прийомам, прибирає, готує їсти. І дорослі чоловіки мають його за побратима.

Рома ледве вміє читати й писати, але не збирається повертатися до Яготина та йти в школу. В яготинській школі №1 по документах і досі значиться в учнях Роман Савельєв. Там він для усіх нещасна дитина: «Діти, які живуть отак у родинах, їх багато їм треба виживають, у таких ситуаціях вони ведуть себе як дорослі».

В нього і справді дорослий, прокурений голос. Доросла манера ходити. Навіть камуфляжний одяг і той для дорослих, Рома лише вкоротив штани. Він ніколи не мав нормальних, людських іграшок. Та й дитинства в нього, власне, також не було. Вперше, у свою велику війну, Рома зіграв на Майдані. Тепер йому сняться недитячі сни про смерть.

«Найстрашніше – коли хлопці падали. Коли ти стоїш, а він біля тебе брик і упав».

Своїм друзям у тій грі він зараз ставить лампадки. Бо війна виявилася справжньою.