PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

На Київщині жінка все життя чекала на свій ґрунт, а її записали в мерці

Вікна-Новини

Video: На Київщині жінка все життя чекала на свій ґрунт, а її записали в мерці

Вікна 18:00

Вона життя віддала
за землю. У буквальному сенсі цього слова. Жінку, яка весь вік
пропрацювала в яблуневих садах неподалік Києва й чекала на заслужений
земельний шмат, записали в небіжчики. А наділ віддали іншому. І ця
жінка не одна – обдурених селян чимало. Про інтриги в Новосілках, де
ґрунт скорочується з небаченою швидкістю – Юлія Янчар.

Вона не стримує сліз
і згадує, як віддала своє життя садам під Києвом. Пані Ользі 78 років,
і 62 з них працювала в дослідному господарстві Інституту садівництва в
Новосілках. Пані Ольга робила все заради того, щоб отримати шмат землі
від господарства. Землю інститут почав роздавати своїм працівникам ще
2003-го.

Ольга Топчій, пенсіонерка:


Стали
раздавать – ну так, як обично. Мені не дали. І вже мені мізерну
зарплату платили, я за участка туалети вбирала. Все за
участка.

Вона – ветеранка
праці – до списку, який сформували в профкомі інституту, спершу входила
як першочергова. Однак її 10 соток виділили її однопрізвищниці.
Випадково! Жінка так цим перейнялася, що її розбив інсульт. Пішла на
пенсію.

Ольга Топчій, пенсіонерка:


Вони
сказали: «Нема. Було – і нема». Я кажу: «Чого нема?» – «Я помилився».
Баба ж думала – заробить. (плаче)

Після хвороби матері
питання земельної ділянки перейняла її дочка. Цьогоріч у липні в
конторі, де працювала мати, їй сказали: у переліку отримувачів землі її
матері немає. Бо вона… мертва.


Людмила Каплуненко, дочка постраждалої:


Коли
ми прийшли до неї в кабінет, я кажу: «Де моя мама, яка вона, чи в
черзі, чи в списках – де вона знаходиться?» А вона мені заявила: «Ваша
мама? А вона в мене відмічена як померла». Я кажу: «Як померла, а з
яких-таких джерел дізналися, що вона померла? Якщо вона жива». – «Ну, я
не знаю. Десь почула».

Одразу після
викреслення Інститут садівництва роздав землі. Ольгу Іванівну внесли до
якогось нового переліку. Однак згодом сказали: він уже недійсний. На
камеру голова цехкому пояснює: тепер списками не курують, і землі вже
нема.

Як сталося так, що
ветеранку праці двічі оминули з наділами землі – пояснює голова
профкому Інституту садівництва. Саме цей чоловік відповідав за
формування списків. Каже: від часу, як почали видавати землі, їх
отримали аж 120 працівників інституту.

Останні 8 ділянок
розподіляли у липні. Серед отримувачів Ольги Іванівни знову в списку не
було.

Олександр Шевчук, голова профспілки Інституту
садівництва:


Засіла громада, цеховий комітет і сказала: «В зв’язку з тим, що це
не ми ділимо, а з тих місць, що нам дали, це не земля, яку виділила
адміністрація наша. А це дали, як звалилось з неба щастя. 8 ділянок. І
ми вважаємо, що ми повинні розділити між тими людьми, які в даний час
працюють». Люди отримали по стажу.

За який стаж
отримують люди землі – невтямки головному інженерові. Пан Петро працює
тут 47 років. Він, як і Ольга Іванівна, ветеран праці. Однак землі теж
не дісталося.

Петро Ярошенко, інженер Інституту садівництва
«Новосілки»:

Це
все від нас скривається.


Ви отримали?


Мені
не дали.


Теж не дали? А чому?


А я
не заробив! А єсть такі товариші, які по 5-6 років – і вже
пополучали.

Тепер тих, хто за
списками не пройшов, інститут відсилає до райдержадміністрації
Києво-Святошинського району. Адже ґрунт, на якому інститут вирощує
яблуні, державний.

Ось ці самі землі,
які в постійному користування Інституту садівництва. Колись керівництво
їх роздавало звичайним працівникам. Однак нині звичайним трудягам цих
земель вже не бачити. Адже тут ростуть приватні садиби та котеджні
містечка.

Хто саме отримав
останні ділянки – вже 4 місяці не може з’ясувати громадський активіст
Алім Шевченко. Академік і колишній аграрій каже: земля із садами за
останні 10 років зменшилася площею вдвічі – на 200 гектарів. Останній
розподіл теж не на користь ні новосільчан, ні працівників
інституту.

Алім Шевченко, голова Спілки захисту земельних прав
населення:

Список, по якому прийнято розпорядження і видано 12 гектарів
землі, підписував директор нашого Інституту садівництва. Директор
Інституту садівництва працює лише півроку. А подав список на 120
чоловік, і з них 96 чоловік, які ніякого відношення до інституту не
мають.

За ринковими цінами
сотка в Новосілках коштує від 5 до 7 тисяч доларів.

У
райдержадміністрації Києво-Святошинського району розповісти на камеру,
яким чином розподіляють землі в Новосілках, голова Олександр Заєць не
зміг – бо на лікарняному. До його заступника, який курує питання землі,
в кабінет не пробитися. Двері зачинені, над ними камери стеження.
Виходить ось цей чоловік. Каже, що помічник заступника голови,
називається Віктором. Обіцяє домовитися про коментар свого керівника. А
поки «Вікна» чекають відповіді, селяни і далі пишуть запити до
райдержадміністрації, сподіваючись отримати дані про нових
сусідів.