PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Француз довів: 500 років тому Мона Ліза була з бровами

Вікна-Новини

Вікна 22:00

500 років тому
Мона Ліза була інакшою, та хтось повидирав їй брови. Це з’ясував винахідник
Паскаль Коте. Він відсканував Джоконду і привіз в Україну небачені відкриття.

Уперше її він побачив в 11 років. А 5 років тому провів із нею цілу ніч. Лувр
запросив ученого на фотосесію з Джокондою. Інженер-оптик Паскаль Коте –
розробник мультиспектральної фотокамери. Фактично «голу», без рами, картину він
фотографував протягом доби. Ультрафіолетові та інфрачервоні знімки, збільшені в
24 рази, відкрили нові таємниці Мони Лізи.

Паскаль Коте, дослідник творчості
Леонарда да Вінчі:

Уявіть, що ви взяли вату, вмочили в спирт і почали
протирати Мону Лізу. Якщо зняти шар лаку, ви отримаєте ось таке зображення. На
цьому етапі я розпізнав усі фарбові пігменти, якими користувався Леонардо. Небо
– дорога ляпис-блакить у поєднанні зі білилом, рожеву шкіру написано ртутною
циноброю, змішаною з окисом цинку.

Коли фарби
розпізнали, відтворили полотно в оригінальних тонах, так як ніби Леонардо його
щойно закінчив. Карі очі з горіховим полиском, руді кучері, свіжий колір
обличчя. 500 років тому Джоконда видавалася років на 10 молодшою, ніж тепер.

Цифровий фотознімок викриває 25 таємниць італійки. Виявляється, обличчя Лізи
спочатку було ширшим, а Усмішка – виразнішою. Вузлик між оком і переніссям – то
не ознака підвищеного холестерину в натурниці, як гадали вчені. Це ушкодження
лаку від води. Можливо, через те, що Джоконда якийсь час висіла у ванній
кімнаті Наполеона. А ще можна розгледіти руку Джоконди з шістьома пальцями.
Двійко з них майстер перемалював.

Паскаль Коте, дослідник творчості Леонарда да Вінчі:

Спочатку вона притримувала брижі своєї сукні. – Але
чому він змінив стан руки? Тому що для Леонарда було важливо показати, про що
вона думає. Остаточна Джоконда – розслаблена, із загадковою Усмішкою. А в
такому стані рука не може бути зціпленою.

Чи не головне відкриття французького інженера: Мона Ліза брів не висмикувала!
На знімку на 240 мегапікселів Паскаль розгледів сліди від намальованої
волосинки брови. Є дві версії. Або олійна фарба за півтисячоріччя зблякла. Або
реставратор перестарався.

Паскаль Коте, дослідник творчості
Леонарда да Вінчі:

Я можу припустити, що очищуючи картину, разом із
брудом зняли й шар лаку. Леонардо використовував не лише олію, а ще й лак для
написання окремих деталей. І цілком можливо лакові брови та вії Мони Лізи
просто змили з обличчя під час реставрації.

Точна копія шедевру також відкриває чимало нового для пересічних глядачів. Мона
Ліза – це не полотно, а дерев’яне панно. Взагалі, зворотній бік картини – неоране
поле для досліджень. Мони Лізи ззаду не побачити навіть у Луврі.