PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Пенсіонерку засудили до прибирання: 7 років вона тримала в квартирі 20 котів

Вікна-Новини

Вікна 18:00

Примусове
прибирання. Такий вирок виніс Чернігівський суд місцевій жінці. Вона настільки
любить котів, що розвела у себе вдома справжній звіринець. В 1-кімнатній
квартирі – зо два десятка тварин. За жодним з них вона не прибирає. В хаті –
жахливий сморід, антисанітарія і стадами бігають таргани. І так 7 років. Сусіди
не витримали й подали до суду. Чернігівська Феміда постановила – оселю
прибрати, котів відселити. Як усе відбувалося – у сюжеті.

Прибирання, якого
чекали 7 років. У пенсіонерки Маргарити Котиної сьогодні справжнє свято.
Нарешті вона позбудеться мух, тарганів та смороду у квартирі. Адже її сусідка,
шанувальниця котів, у своїй оселі розвела справжній звіринець.

В 1-кімнатній
квартирі та тримала понад два десятки котів. Аби позбутися жахливого смороду,
пані Маргарита навіть узимку відчиняла вікна. А щоб сусідські таргани не
вдиралися, клейкою стрічкою заліплювала щілини дверей.

Маргарита Котіна, сусідка:

Праздник такой,
что
, как говориться, больше чем май, больше чем,
октябрьская.


Та найбільше від такого сусідства страждала пані Тетяна. Вона мешкає поверхом
нижче від смердючої квартири. Жінка скаржиться: не встигала ремонтів робити, бо
на стелі постійно з’являлися плями від котячих випорожнень.

Тетяна Гах, сусідка:

Там же тараканы, ну
страшно, что там делается, вот это силой мы вытаскиваем, вот это все.


Терпіти далі мешканцям було не сила. Подали до суду ще в листопаді.

Суд зобов’язав
котолюбицю навести чистоту. Вона пообіцяла усе прибрати. Охайна жіночка перед
журналістами та сусідами клялася навести лад, а котів прилаштувати.

Наталія Згутницька, господарка квартири:

Ну я хочу, чтобы их
пристроить куда-то, или дайте мне возможность, как говориться, убирать, ну я ж
не могу ни убирать ничего, вроде я зловредитель, или еще что-то, я не понимаю,
люди не хотят этого понять, что вроде я нарочно это делаю.

Тварин
котяча мати роздала, однак рішення суду все-одно не виконала. Від камери і
сусідів нині ховається, хоча двері прибиральникам відчинила добровільно.
Чистили приміщення усією громадою – в респіраторах та рукавицях. Адже сморід
такий, що не зайти.

До оселі без респіратора увійти наважилася лише двірничка Ганна Устинівна. Вона
прибирає і виносить нечистоти.

Тим часом на вулиці інші працівники набираються свіжого повітря й завантажують
другу машину мотлохом. Слідом за комунальниками до оселі мають приїхати
працівники санстанції, аби провести в приміщенні дезінфекцію.