PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

На Харківщині встановили пам’ятник імператорові Олександрові Третьому

Вікна-Новини

Вікна 18:00

На Харківщині сьогодні врочисто відкрили пам’ятник російському імператорові Олександрові Третьому. На місці, де 125 років тому під час катастрофи на залізниці дивом вижили 7-ро членів родини Романових, встановили бюст цареві. Колись, до революції тут уже був монумент Олександрові. І ось тепер російські та українські громадські організації вирішили повернути справедливість. 
Залізнична станція Спасів Скит, поблизу села Первомайське. У капличці, що її збудовано на місці катастрофи, від самого ранку відправа. Вийшовши з церкви, віряни часу не гають: вирішують збирати підписи за відновлення великої імперії слов’янських держав – так, як було за царату. Та проти Євросоюзу. Підписи лишають під зверненням одразу до кількох осіб: президента, патріарха та найцікавіше – до тих, хто царя повалив й церкву їхню зносив – Компартії. 
«Это единственная дверь, в которую мы можем стучать, чтобы Господь остановил эту беду. Поскольку вот коммунисты сейчас выполняют то, что угодно Господу, как говорят старцы», – каже вірянка Ганна Бережна.
Збір підписів й суперечки про те, куди має йти Україна – до Євросоюзу чи до Росії – переривають священики. З встановленого заздалегідь бюсту вони зривають білі простирадла – й ось він, цар Олександр Третій, батько останнього російського імператора. Позаду пам’ятника – табличка: монумент встановлено за сприяння президента Путіна. Везли його аж з Краснодару – й, звісно, також залізницею.
Рівно 125 років тому тут, на шляху з Криму до Гатчини, царський потяг раптово зійшов з рейок. Майже 40 людей скалічилося, загинуло – два десятки, серед них й офіціант, який саме подавав імператорові кашу, тобто, був зовсім поряд, але уся родина Романових – майбутній цар Микола також був тут – вціліла. Вагони входили один в інший, наче матрьошки. Імператорський – розтрощило вщент. Як усе було, світ знає завдяки дідові чоловіка. 
Фотокартки Олексія Іваницького – в кожному підручникові історії. Й завдяки цьому, згадує онук відомого хронікера, їхня родина вижила у голод, продаючи подаровані царем скарби.
«Император пожаловал фотографу Иваницкому драгоценный золотой перстень с великолепным сапфиром, окруженный крупными бриллиантами», – розповів онук фотографа Олексій Іваницький.
Те, що це було друге народження й дійсно дароване богом спасіння, говорили й самі Романови. Тому усім місцевим мешканцям, що збіглися з найближчих хуторів допомагати – обов’язково віддячували, чим було. 
«Моїй прабабці тоді було 10 років. Ану, сама цариця дівчинці із села якогось забитого, а тут цариця власноруч дала посуд їй! І вона берегла оцей посуд все своє життя», – розповідає Зинаїда Мотроновська, завідувачка народного шкільного музею. 
Одразу після катастрофи – завдяки одній необережній заяві міністра шляхів – Російською Імперією почали ширитися неймовірні чутки: це був замах, теракт, хтось хотів вбити царя. Та результати розслідування приголомшили. Й якщо б тоді вони були загально оприлюднені, вважають деякі історики, революція могла би статися на кілька десятиліть раніше. Обер-прокурор на прізвище Коні писав тоді про причину катастрофи: «Суцільне невиконання своїх обов’язків усіма!», а ще – тотальна корупція та кругова порука.
Виявилося, й за царя все було так само, як і нині: залізниця заощаджувала на всьому, машиністи перевищували швидкість, шпали розсипалися, наче тирса, а вищі чини закривали на усе це очі. 
Після «Боже, царя бережи» під новеньким пам’ятником бабусі-вірянки розходяться. Із підписами за відновлення імперії вони чимчикують у чергу по кашу. Годують сьогодні рятувальники.