PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InZpa25hLnN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Гордість країни: кохання підняло на ноги тяжкохвору на ДЦП жінку

Вікна-Новини

Вікна 22:00

Вона назавжди прикута до інвалідного візка. Він – одинак, який побував за крок від смерті через виробничу травму. Їх об’єднувало одне – небачення сенсу життя. Так було, поки доля їх не познайомила. Кохання зробило неможливе – підняло на ноги тяжкохвору на ДЦП жінку. Любов, яка дозволила двом самотностям знайти сімейне щастя.

«Людей там було много, а Таню я побачив так вроде вдохновение получив, захотел познакомиться», – каже Володимир.

«Я сразу задумалась, может он моя судьба!» – каже Тетяна.

Їхнє кохання спалахнуло миттєво – просто в їдальні реабілітаційного центру. 2 роки тому Володимир та Тетяна приїхали сюди, аби навчатись жити по-новому. Кожен день до цієї зустрічі для обох здавався жахом.

«Не было смысла жизни! Я не видела его ни в чем. Одна и та же обстановка, дом, школа», –  каже Тетяна.

В дитинстві їй поставили страшний діагноз – важка форма ДЦП. Без жодних шансів стати на ноги. Самотня, не потрібна нікому.

«Коляска! Это самое страшное было! Слово коляска!» –  каже Тетяна.

У кількох сотнях кілометрів від Тетяни втрачав життя молодий хлопець. Нещасний випадок на виробництві забрав у нього все!

«Высота 6 метров, я поскользнулся и упал на асфальт. Обнаружили, что гематома головы. Нейрохирург сказал – немедленно готовьте операционную, а то еще бы час и человек бы не выжил!» – розповідає Володимир.

Володимир переніс 2 надскладні операції. Йому видалили третину черепа, а в голову вмонтували стальну пластину. 2 група інвалідності означала – забути про нормальне життя. Від Володимира йде дружина з дітьми. Він у розпачі, лишається наодинці.

«Я искал женщину, которая будет меня поддерживать! И в моей личной жизни и я в ее!» каже Володимир.

«Были депрессии и меня невестка успокаивала, говорила – Таня, не переживай, будет у тебя когда-то семья! Будут детки, а я ей не верила! Я говорила, что ну кому я такая вот нужна!» –  каже Тетяна.

«Чай как сейчас помню с шиповником был», – каже Володимир.

«У меня уже была тайная любовь к нему! Он понравился мне очень, но я вида не показывала!»  каже Тетяна.

«Мы нашли общий язык, и я понял, что нужно что-то делать – как-то завоевывать ее сердце!» – каже Володимир.

Вони розійшлися по своїм кімнатам. Та подумки мріяли лише про наступну зустріч.

«Вова этот момент, который меня подтолкнул к этому! Я закрывалась ночами в комнате, тренировалась, было очень тяжело», – каже Тетяна.

«Я решил закрыться в комнате и, думаю, нарисую ее портрет! Может хоть так к ней подойду!», – каже Володимир.

«Ради этого человека, который должен быть счастливым – я должна оставить коляску! Я почувствовала себя полноценным человеком! Я ему говорила, Вова, а ты не смотришь, что я инвалид..там, и он сказал – для меня это не важно!» – каже Тетяна.

Вони почали жити разом, і вже за кілька місяців він запропонував їй одружитися.

«Наша свадьба была самым счастливым днем в моей жизни», – згадує Тетяна.

«Дочку мне очень захотелось, Таня тоже согласилась!» – каже Володимир.

«Я готова была принять ребенка даже если бы он родился с какими-то дефектами, даже пусть он бы был инвалидом, но это будет мой ребенок! Я готова его принять, только что бы он был!» – каже Тетяна.

І диво сталося – пропри застороги лікарів Тетяна завагітніла та народила здорову дівчинку.

Щаслива родина повернулась у невеличкий будинок. Він практично не пристосований для нормального життя. Володимир щосили намагається довести його до ладу. Тетяна ж нарешті почула те, про що мріяла все життя.

«И нам теперь год и месяц, и корда я услышала слово «мама» это для меня было все! Настолько была радость! Мне не верилось, что я услышала это слово! Исполнилось то, чего я хотела!» – каже Тетяна.

Цього року Різдво родина зустрічає разом. І вперше маленька Настя побачить новорічну ялинку.

«Пусть я с палочкой, пусть я буду хромать но сама! Мечтаю взять ребенка, взять мужа под ручку и пойти!» – каже Тетяна.