PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+

«Вікна» знайшли волонтера, якому голову бинтував беркут

Вікна-Новини

Вікна 18:00
 
Фото, як беркут надає першу допомогу волонтеру, облетіло весь Інтернет. «Вікнам» вдалося знайти героя цієї світлини. Він розповів – вдячний силовику не за перев’язку, а за те, що не добив. 
«Для того чтобы я не замёрз, бойцы Беркута меня согревали дубинками», – розповідає Іван Гранаткін, постраждалий медик-волонтер.
Іван показує синці – їх він отримав, коли 18 лютого ринувся у саме пекло Інститутської. Тоді мирний марш закінчився побоїщем. Там у медпункті не лишилося професійних медиків. Іван – фельдшер за освітою – не міг сидіти вдома. Коли Беркут пішов у наступ, він потрапив у пастку барикади.
 
«Через эту колючку люди по бокам не смогли протиснуться и штабелями начали падать друг на друга. Начали кидать людям прямо в голову шумовые гранаты и брущатку», – розповідає Іван Гранаткін, постраждалий медик-волонтер.
На його очах на смерть задавили щонайменше трьох.
«Слышу, что камни начали всё сильнее по голове, а это уже не камни, а дубинки. Я в белой майке, говорю – я медик. С размаху ударили ногой с криком – ты что …ука в Европу захотел? На получай!» – каже Іван Гранаткін, постраждалий медик-волонтер.
Струс мозку, перелам носа, забійна рана потилиці, усе тіло в синцях та саднах і це ще не всі травми. Він зняв свої побої – і хоче судитися з беркутами. Попри те, що один із них надав йому медичну допомогу. Саме це і зафіксували на фото, яке облетіло увесь Інтернет. Світлина зібрала багато зворушливих коментарів, але сам Іван більше вдячний цьому беркуту не за перев’язку, а за те, що не добив.
«Это единственный из Беркута, который меня не ударил. Ну за это ему спасибо. Перевязал он меня лишь бы перевязать», – каже Іван Гранаткін, постраждалий медик-волонтер.
Це чітко видно на відео, на якому теж зафіксували Івана. Тиждень потому він знову повертається на Інститутську. Йому і досі паморочиться в голові – від побоїв і аромату квітів, якими вистелена уся вулиця. Каже, ходитиме сюди якогомога частіше – аби пам`ятати, що він вижив там, де інші загинули. Івана багато хто пізнає на вулиці. Підходять дякувати.